Євген Гуцало - Ментальність орди

Ось така буйна вдача у Васьки, ось такі масштаби і велич народного характеру, який не є чи нетиповим, чи винятковим, зовсім ні, він — плоть від плоті народної, і ця плоть народжує саме таких значних героїв, і Васька Буслаєв уособлює їх найяскравіше і найдостойніше. Духовні побратими відзначаються тими самими діяннями: «которого заденет за ногу, то из гузна ногу выломит». О, бійка-драка на Русі, цей апофеоз народного молодецтва, чи не найколоритніше й найзагадковіше в «загадковій» російській душі, оспіване багатократно як у фольклорі, так і в художній літературі, і як тут не згадати «Песню про царя Ивана Васильевича, молодого опричника й удалого купца Калашникова» М. Лєрмонтова.

Билини — віддзеркалення історії; звичайно, дуже специфічне віддзеркалення, тож і донесена до нас у такий спосіб історія може видатися специфічною, хоча то вже, очевидно, більше залежить від самої історії, ніж від дзеркала. Ось популярна билина «Братья-разбойники и сестра», один з варіантів якої записав і О. С. Пушкін. У багатої вдови було десятеро дітей: четверо загинуло,

А пять-то сыновей да все в разбой пошли,

Все в разбой пошли, стали разбойничати,

Стали разбойничати да подорожничати.

Десяту дитину, дочку Марфушку, багата вдова віддала заміж за багатого поморина, ось вони їдуть у гості до матері-тещі:

Неважко здогадатися, що п'ять братів-розбійників напали таки на рідну сестру з її дитиною та чоловіком. Чи випадково?

Може, й випадково. Але водночас — і закономірно, бо ж було в традиціях розбійничати не тільки поміж чужих народів-племен, сусідніх, а й у гущі свого ж таки — рідного! — народу, а тут уже було й не такою випадковістю порішити матір гострою сокирою чи сестру проворним ножичком. Розбій був промислом, як і всі інші промисли, мав свої легенди та свій розбійний фольклор і, як усякий промисел, мав свої віковічні традиції, свою етику й свою філософію: таки так, і в розбої не обходилося без народної етики і народної філософії.

Буслаєв — не просто герой фольклору, а й особа цілком конкретна. Заводіяка поміж буйного парубоцтва, що зажило слави походами на північні народи. Пісенне джерело доносить, що пиячив з п'яницями, злодійствував із злодіями, розбійничав з розбійниками, кривдячи невинних. А що вже любитель усіляких бійок, які були буденною потіхою-забавою не тільки новгородців, коли — стінка на стінку, коли — морду в кров, а зуби виплюнуто на землю. Інше пісенне джерело доносить, як Васька Буслаєв зі своєю дружиною відчайдушно надумав іти в Єрусалим. Пливучи до Єрусалиму, розказує купцям:

«Гой еси, вы, гости-корабельщики! А мое-то ведь гулянье неохотное: смолоду бито много, граблено, под старость надо душу спасати». У народнопісенній пам'яті ватажка новгородських ушкуйників бачимо в пантеоні витязів.

Скільки таких ушкуйників — і таких овіяних народною славою, як Васька Буслаєв, і менш знаменитих, і зовсім невідомих! Коли знайомишся з історією Росії, коли знайомишся з п історичною белетристикою, то складається враження, що це історія ушкуйництва, історія розбоїв тисяч і тисяч славетних Васьок Буслаєвих — менш знаменитих, і зовсім невідомих.

Ушкуйники — російські пірати, себто розбійники, а ушкуй — це невелике розбійницьке судно, переважно у новгородців, на ушкуях «добры молодцы» розбійничали на Волзі, на Оці та на інших річках — у гонитві за здобиччю. За якою здобиччю: за хутром, золотом, самоцвітами, за «зелен вином» і «красными девицами»? Так, за золотом, самоцвітами і хутром, але здобували їх не працею на лоні щедрої природи, а силою зброї віднімали в «інородців», у «невірних», позбавляючи їх не тільки багатств, а й життя, так само відбирали в них «зелен вино» і «красных девиц». Пам'ятний похід новгородської розбійницької вольниці в Югру 1032 року. Новгородський владний істеблішмент був дуже зацікавлений у цих походах — тоді численні васьки-буслаєви менше розбійничали б у самому місті, та й результатами розбійницьких походів буде ще й приєднання пограбованих і завойованих земель, розши. рення держави, тобто ушкуйники виступали ще й патріотами «собирателями русских земель». Бачте, ні сном ні духом не відали ті землі і народи на тих землях того, що відали про нид ушкуйники: «русские земли». Цим розбоям нема числа, тьма-тьмуща. Вирізали «поганих», нищили культові споруди, житла, поселення. Але в тім-то й річ, що організовано розбійничали й поміж своїх! Скажімо, в 1375 році розбійницька рать у півтори тисячі під орудою Прокопа розбила під Костромою п'ять тисяч війська костромського воєводи Плещеєва, потім цілий тиждень грабували Кострому, потім грабували Нижній Новгород, потім подалися вниз по Волзі, по дорозі грабуючи всіх.