Данило Дятель: Бабин Яр: версії гіркої правди

Ще гірша справа з підручником «Історія України» для дітей Антона Лотоцького, виданим 1991 року завдяки старанням і жертовності Миколи Мельника з Канади. 100000 примірників видало Івано-Франківське товариство «Просвіта». Підручник має 250 сторінок, історії XX-го століття автор присвятив 10 (десять) сторінок, а другій світовій війні — півтори сторінки (0,7 % тексту). Іменника або слова «жид» у тому підручнику ми досі не відшукали. Натомість аналогічний підручник для жидів в американських школах, котрий охоплює 4.000 літ жидівської історії, 28 сторінок присвятив «варварствам» над жидами, спричиненим головно українцями.

Для дорослих є два підручники, видані у діаспорі, і передруковані в Україні. 1988 року молодий тоді професор Орест Субтельний видав 650-сторінкову «Ukгаіпе, а Ніstогу». Друга світова війна тут описана на 20-ти сторінках. О.Субтельний не відкидає жидівських закидів і у наш бік і не пише, що українці не брали участі у винищуванні жидів. Усе в цій книжці написане на догоду жидівській громаді так, щоб вона не могла автора притягти до суду за порушення 117-ої статті канадського Кримінального кодексу про «ширення неправдивих вісток». У 1992 році Найвищий суд Канади, переважаючим голосом судді-українця Джана Сопінки, скасував цей закон. Одначе під тиском жидівської громади канадські прокурори використовують відтоді статтю ч.319, котра карає за «ширення ненависті». За таких умов хіба можна сподіватися, що правдива історія України прийде до нас з Канади.

Професор Володимир Косик з Франції та з Українського вільного університету у Мюнхені, видав відому книжку про німецькі документи з часу другої світової війни, що стосуються України. Останніми роками її видано у Франції, Німеччині, Америці й Україні. Та ще тяжче було писати правду про украінсько-жидівські взаємини проф. В.Косикові, ніж проф. О.Субтельному.

У Франції діє закон (запропонований комуністами) «Fabius Сtayssot», котрий передбачає втрату прав навчання, пенсії та високі грошові кари і ув'язнення за таке викладання історії, що ставить під сумнів висновки Нюрнберзького процесу.

Спробував би проф. Косик у Німеччині заперечити, що львів'яни замордували у три перші дні липня 1941 року 619 тисяч жидів на вулицях Львова, його б негайно було покарано ув'язненням від трьох місяців до п'яти літ за статтею 130 «с» Німецького кримінального закону відносно «знеславлювання небіжчиків». У серпні 1995 року на льотовищі у Франкфурті заарештовано та тримано в слідстві (криміналі) аж п'ять місяців одного американця з Флориди за те, що він вжив два заборонені прикметники у листі, висланому рік раніше до Німеччини. Другий американець вже перебуває в ув'язненні більше як два роки за заперечування жидівської катастрофи Другої світової війни.

Варто всім знати, що в Америці є свобода слова і за «невідповідне» написані статті або книжки чи висловлені думки не можна нікого покарати грішми або криміналом. Зате, так якось трапляється, що такий «злочинець»… втрачає працю.

Тяжко дивуватися українцям, народженим у діаспорі, що вони приймають безкритично все, що пишуть жиди. Причина в тому, що діаспоральні українські історики уникають як вогню (зі страху перед «всесильними» жидами), жидівської теми, навіть у підручниках для школярів, не кажучи про щось глибше.

На закінчення доповідач закликав створити комітет у справі видання доповнення до існуючих підручників історії для рідних шкіл. Він сподівається, що це буде мати вплив і на підручники в Україні. До такої праці в комітет потрібно запросити істориків, таких як Тетяна Тур, що незалежні від державних грошей (американських, українських чи жидівських платень) або таких істориків, що не є обмежені такими законами, як у Канаді, Франції чи Німеччині.

Після доповіді відбулася жвава дискусія. На зібранні вибрано ініціативну групу для створення Комітету підготовки підручників історії України під проводом д-р М. Драгана і п. Ольги Мороз. Тут же було продано понад 75 комплектів примірника «Вечірнього Києва», зі статтею Тетяни Тур, воєнних аерофотознімків Києва, котрі показують могили жертв ЧК-НКВД у Бабиному Яру, та копії з «The American Hebrew» з 1919 року і "New-York Times" 1918 року, котрі описують «голокост» (!) 6.000.000 жидів у Польщі та Україні.

Газета «Вечірній Київ» від 05 червня 1996 року

6. Основні питання

6.1. Число жертв

"Точне" число 33771 убитих жидів з'являється в Звіті про події № 106 від 7 жовтня 1941 року. Надалі ми лише коротко покажемо, чому навіть дуже стислі дані, наведені в Звіті про події № 106, доводять, що ми маємо тут незграбну вигадку. Інші докази для спростування були надані Удо Валенді та іншими.