Данило Дятель - Бабин Яр - версії гіркої правди

Історичні паралелі зі Львовом вказують, що німці згуртували усіх 50.000 жидів в Києві поблизу жидівського кладовища, поміж Бабиним та Реп'яхівськими ярами, тут їх пограбовано — забрано багато золота і дорогоцінностей. Жінок і стариків вивезено до гетто в спорожнілому Мінську, а здорових заганяли до таборів праці й будівництва військових доріг.

Доповідач звернув увагу слухачів, що страждальницькі вигадки в історії жидів — це явище не нове. Жидівські хронікарі описали Б.Хмельницького як «кривавого Хмеля», котрий нібито забив сотні тисяч невинних жидів. Насправді козаки і повстанці Хмельницького жидів не вбивали, хіба що в тому випадку, коли ті ховалися у фортецях з поляками, як ворожі колаборанти. Міністром скарбу Хмельницького був жид, як і деякі полковники; тож він не був і не міг бути антисемітом.

Під час першої світової війни такі американські політики як Мартін Гленн усно і письмово розпиналися про 6.000.000 жидів та 800.000 їхніх дітей, жертв «голокосту» в Польщі і Україні. 30 листопада 1918 року (це не помилка!) «Нью-Йорк Таймc» писав, що 1100 жидів спалено живцем у синагозі у самому Львові! Одначе жидівське старждальництво на це не має документальних доказів. Кількість жертв Аушвіцу офіційно зменшено з 4.000.000 на 650.000 у 1994 році. Число жертв Треблінки з 3.500,000, на вересень 1944 р., єрусалимський суд зменшив до 890.000 у 1987 році. Байку про роблення з жидів мила Ізраїль відкликав 5 травня 1990 року.

Міф про найбільшу катастрофу жидів за історію людства у Бабиному Яру тріснув як мильна булька у березні 1996 року після виявлення іншої сторони медалі в статтях у «Вечірньому Києві». Після першої публіцистично-інформативної статті Володимира Кательницького, голови Братства Святого Андрія у Києві, у «ВК» та коментарів до неї Григорія Мусіенка, жидівські товариства звернулися до прокуратури з вимогою покарати газету й авторів. 6 лютого 1996 року прокуратура Києва визнала скаргу жидівської громади за безпідставну, необґрунтовану історичними доказами. Після того «ВК» надрукував докладну чотиристорінкову статтю історика Тетяни Тур, що справила велике враження в усій Америці. У відповідь «українець» — поет Віталій Коротич негайно напався на ту статтю. В «Новому руському слові» (Нью-Йорка), найбільшій у світі жидівській щоденній газеті США, Коротич, режисер телефільму «Бабин Яр», колишній редактор московського тижневика «Огоньок», таврував пані Т.Тур у великій статті, але забув чи не зміг навести в приклад хоч одної помилки авторки. Він також вирішив, що зважаючи на ерудицію автора статті «Правда про Бабин Яр» та розголос про неї в Україні і світі, вона написана досвідченим пропагандистом, колишнім президентом України Леонідом Кравчуком, а не Т.Тур(!).

Згодом у Парижі з трьома статтями підряд виступив у квітні з гострою критикою статті «Правда про Бабин Яр» «українець-марксист» Леонід Плющ. В «Українському слові» Плющ до найдрібніших подробиць «перевірив» статтю Тетяни Тур, та довів, що в одному місці бракувало дужок, а в другому — вжито слова «скоїв» замість «скроїв», і що Єфім Флорізман є членом СПУФ-у (справді він дописує в Нью-Йорку до тижневика «Еврейский мир» і мешкає в США).

Ще Л.Плющ старався довести, що Т.Тур пише неправду, що нібито Докія Гуменна у грубій книжці «Хрещатий Яр» про окупацію Києва описала Бабин Яр у півреченні. У статті «Обережно — фальсифікат» в «Українському слові» Плющ наполягає, що Бабин Яр описаний Гуменною в п'яти реченнях на різних сторінках. Одначе з наведених сторінок Плющем з «Хрещатого Яру» ясно, що він або не розуміє, що там написано, або обманює читача «Українського слова». На тих сторінках є натяки на гітлерівські варварства, але опису Бабиного Яру немає.

Доктор Драган у доповіді звернув увагу, що про жидівські антиукраїнські брехні важко переконати генерацію українців, яка вихована у американських школах. У їхні голови втовкмачено, (запрограмовано), що їхні діди і батьки були причетними до винищування жидів. І майже неможливо переконати, що «голокости» жидів першої світової війни та «Голокост» другої світової війни перебільшені майже в 10 разів.

Доповідач звернув увагу та обговорив справу підручників історії України. Д-р Драган вважав за конечне звернути увагу і зусилля на правдиве навчання української історії у рідних школах внуків присутніх в залі. Це можна осягнути через видання додатку до теперішніх (застарілих) книжок з історії України для дітей та дорослих.

Адже підручник «Історія України» найбільш вживаний у рідних школах у США, є перевиданням аж з 1938 року. Новітню історію України у цій книжці доповнив у кінці 1970-х років д-р Петро Ісаїв. Одначе, він словом не згадав жидівської проблематики, немов жиди й не були нашими 1000-літніми сусідами. У цьому застарілому підручнику, виданому 1979 року (3000 примірників), покійний д-р Петро Ісаїв присвятив німецькій окупації України ледве три з половиною сторінки (1,5 %) тексту з тисячолітньої історії українського народу.