Олег Ольжич: Дух руїни. По сторінках історії

Ріст і сила цієї Держави спиралися на єдиності централізованої князівської влади в Києві, що її тверда рука не знала оглядів супроти непокірних.

Вершка свойого осягла вона за панування Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Але вже по них настає період невгавних бунтів проти Великого князя, усобиць і поступового розпаду сили Української Держави.

По смерті Ярослава (1054) Київським князем став Ізяслав, найстарший його син. Проти нього зворохобилися київляни й проголосили князем Полоцького князя Всеслава Брячиславича (1068). Ізяслав привів собі на поміч поляків, але ця поміч відвернула ще більше від нього населення та навіть молодших братів. Брати не хотіли його слухати: Всеволод Переяславський і Святослав Чернігівський вигнали його, і князем зробився Святослав (1073). Війни між братами з участю Польщі точилися потім ще дуже довго, щораз більше підриваючи становище Києва у Східній Європі.

За Всеволода Ярославича (1076-1093) знову ж його непогамовані небожіізгої Олег Святославич та Борис Вячеславич без угаву билися між собою, накликаючи на Україну половців. Ізгоїв було аж три роди: Роман, Олег, Давид та Ярослав Святославичі, два Ігоревичі (Давид з братом) та Рюрик, Володар і Василько Ростиславичі.

На нараді у Любечі під Києвом 1097 р. ухвалено нарешті по довгих зусиллях святочно мир між князями. Але зараз по цьому Давид Волинський полонив і осліпив Василька Теребовельського. Володар, його брат, кинувся на Давида війною. Почалася нова загальна боротьба князів — Святополка проти Давида, потім Володаря і Василька.

По смерті Мстислава Володимировича (1132 р.), що запанував був у Києві, вибухла чвара за великокнязівський стіл між його родом та іншими Мономаховичами і Святославичами. До влади прийшов Ярополк, але проти нього збунтувалися брати, і руїнна війна тривала аж до 1139р., коли він помер.

Київський стіл займає Ярополків брат Вячеслав, одначе Всеволод Ольгович Чернігівський зчиняє заколот проти нього і виганяє його з Києва. Ольговичі та Давидо-вичі сваряться знову і воюють між собою. Повага Великого князя упадає дедалі, то більше.

По його смерті Київський престол займає Ігор, та збунтовані кияни кличуть Ізяслава Мстиславича Переяславського (1146-1154), що з чорними клобуками, одним зі степових кочових племен, атакує Київ і бере його, щоб потім увесь час воюватися з Ольговичами. Він не допустив до Київського престолу свого третього дядька Юрія Долгорукого Суздальського, що знайшов собі союзника Володимира Галицького. Ізяслав II визвав на поміч угорського короля Гейзу II, чеського короля Володислава II та польського Болеслава Кучерявого, що тільки й чекали на це. Щойно після смерті Ізяслава II потішився Юрій Суздальський Київським престолом у 1155-56 рр. Після його смерті знову настали війни за Київ; вони тяглися довго і вкрай виснажили силу Київського князівства і силу України.

Тривало це аж до зруйнування Києва сином Юрія Долгорукого Андрієм Боголюбським 1169 р., коли-то замкнувся цілий уступ української історії, що їй на ім'я — Київська Держава.

З занепадом Києва як центру імперії осередок державного життя України пересувається на захід, де одно з удільних князівств — Галицько-Волинське — видає кілька постатей, що зуміли бодай на час здолати прокляття українського хаосу.

Тяжкий і часто прикрий був шлях до цієї перемоги Галицько-Волинської Держави. Володимирко Галицький відмовив був послуху Києву, і 1144 р. прийшла карна експедиція; Володимирко мусив скоритися та заплатити Київському Великому князю Всеволодові кару. Це обурило знову ж «ощадних» галицьких бояр, і вони покликали до себе Івана Ростиславича Берладника. Володимирко мусив облягати власний Галич і жорстоко карати бояр. По смерті в Києві Всеволода виступає Володимирко проти його наступника Ізяслава на спілку з Долгоруким, але їх обох розгромлюють, і він присягає Києву на вірність... Цю присягу Володимирко знову ламає, і літопис говорить про Божу кару — наглу смерть, що прийшла після глумливих його слів: «От мені маленький хрестик!».

Ярослав Осьмомисл (1153-1187) спершу мусів продовжувати війну проти Ізяслава II, що справив різню галичан під Теребовлею (1154). Але по його смерті погодився з його братом Ростиславом І Мстиславичем Смоленським і сином Мстиславом II Ізяславичем Київсько-Волинським. Всі вони ходили разом походом на Київ, де засів Чернігівський князь Ізяслав ІІІ Давидович (1158). Його прогнано, і в Києві засів Ростислав І Мстиславич. А тим часом власні бояри, лихі на впливи при дворі роду коханки князя Насті Чагарової, хапають свого володаря, палять його коханку, вбивають її рідню і диктують князеві навіть особисте життя.