Олексій Савчин - Німе віче

Діяльність священнослужителя, підкреслив отець Володимир, — це служба й обов'язок, веління душі, а не робота. Приходить час — і людина сама розуміє, що Господь обрав її для цієї благородної місії.

У 1993 році отця Володимира направив владика для служіння людям і Богові в місцеву церкву, яка, належить до архітектурних цінностей місцевого значення. Освячена вона в 1881 році, на празник святої Параскеви. А збудована на тому ж місці, де колись у прадавні часи був храм Божий.

Про себе настоятель говорить неохоче, коротко повідомив, що народився в простій сім'ї в селі Котів Рівненського району. За покликанням пішов учитися в Одеську семінарію. І це в неспокійні часи перебудови! Було нелегко, проте віра додавала сил. По закінченні отримав парафію в Костополі, в Олександро-Невському храмі. Відтак опинився на Сарненщині. Молодший брат отця Володимира теж служить Господу в скиті Липенського монастиря…

Відомо, що людину оцінюють не за її словами, а за діяннями. Багато чув від односельців про добрі справи отця Володимира. За його ініціативи та сприяння в храмі облаштували газове опалення, поставили, огорожу, облагородили навколишню територію, викопали у дворі колодязь для забезпечення водою культового закладу.

У 2003 році за участю та допомогою отця Володимира збудували й освятили храм у с. Малушка Березнівського району, який відвідують місцеві жителі для задоволення духовних потреб. З благословення владики, архієпископа Анатолія нині будується каплиця в у виравній колонії с. Катеринівка, де раніше була кімната для богослужіння. Люди є люди, переконує пастир, і навіть якщо вони порушили закони держави й Божі заповіді, у них виникає бажання помолитися, отож і тут потрібен храм Божий.

Беручи участь у будівництві нових церков, отець Володимир помітив, що старше покоління поступово відходить у кращий світ, а відроджувати духовні традиції поліського краю повинна молодь. У важкі часи руйнували храми Господні, тож час їх відбудовувати. У заповідях сказано: "Є час розкидати каміння, і є час будувати з нього". У своїх проповідях отець Володимир закликає паству звернутися до духовності. Ще триває Великий піст, люди ремонтують свої домівки, займаються благоустроєм дворів, вулиць. Але обов'язок кожного християнина — не тільки наведення ладу в оселі, але й у своїй безсмертній душі. Потрібно підготуватися до таїнства покаяння та прийняти причастя тіла й крові Христової. І сорок днів святого посту — це і є підготовка до входу Господнього в Єрусалим. Люди радіючи зустрічали Христа, але не радів спаситель тому, бо знав: ті, які співали похвальні пісні, невдовзі кричатимуть: "Розіпни, розіпни його!". У середу церква згадує зраду Іуди, у четвер — тайну вечерю, п'ятницю — страсті Христові, у суботу — захоронення тіла Христа. Цього дня в Єрусалимі сходить благодатний вогонь, який засвідчує правду православної віри. Його очікують багато паломників, які розвозять цю правду по всій вселенській. Спаситель воскресив наші душі, повчає священнослужитель, змінив спосіб життя, щоб ми йшли правильною дорогою для спасіння наших безсмертних душ.

Господь, звертаючись до своїх апостолів, сказав: "Не ви мене вибираєте, а я вас вибрав". Отець Володимир — з обраних, адже все його життя, за присудом Господа, є служінням Богові та пастві. Священнослужитель має надію, що духовність відродиться: нині більше людей, зокрема молодих, відвідують храм Божий. Користуючись нагодою, отець Володимир закликає людей відмовитись від згубного вживання алкоголю й наркотиків і подумати про спасіння та чистоту своїх душ, про нові покоління, які мають бути здоровими духовно й тілесно. А здоровлячи з величним святом Воскресіння Христового, запрошує відвідувати храми Господні, виконувати Божі заповіді.

Михайло КАБАНЕЦЬ,

с. Немовичі.

25 October, 2011 — 10:27 — СН

27 жовтня, коли трава покривається листом, земля — снігом, вода — льодом, а дівчата одягають на голову шлюбний вінець, у немовичан престольний празник — свято Преподобної Параскеви. І в цьому році воно особливе. Церкві виповнюється 130 років. Якщо поринути в історію її створення, то, як повідомляє під час занять юним краєзнавцям Немовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів їх керівник і учасниця церковного хору Людмила Мороз, перший храм у селі збудували аж понад 3 тисячі років тому — у 1721-ому. Проте до наших днів він не зберігся. Нову церкву звели у 1881-ому, яка діє донині. У селі ще був римо — католицький костел (каплиця), поряд з якою розташовувалось католицьке кладовище. Що ж до православного, то воно за церквою, внизу. У 1886-ому для священика збудували дім і господарчі будівлі, псаломнику передбачили лише частину господарських, а будинок — власний. Церковний причт, як записано у «Ведомости о церкви Параскеевской Ровенского уезъда села Немовичъ 1896 года», нараховував одного священика, псаломника, пономаря та просфорника. Новий храм звели на пожертвування селян і священика Василя Божовського. Перша відправа відбулась на свято преподобної Параскеви, тому й престольний празник відзначається цього дня. З 1877-го при церкві діяло однокласне народне училище міністерства народної освіти, і у 1884-ому у ньому навчалось 50 учнів: 45 хлопчиків і 5 дівчаток. Після Василя Божовського служив тут Василь Дучинський, а церковним хором, який співав слов’янською мовою, а на Великдень — українською, керував Шостацький. Чимало матеріалів з історії села і церкви, розповіді старожилів та фото тих часів зібрала завідувачка сільською бібліотекою Любов Жук. Але повернемось до наших днів. Хто потрапляє в Немовичі вперше, обов’язково зверне увагу на храмову споруду із двома стрімкими банями. Їх кількість на святинях може бути різною — від 1 до 13 і має відповідну символіку. Дві символізують гармонійне поєднання Божого й людського єства в особі Сина Божого Ісуса Христа. З-поміж благочестивих і ревних Його прихильників — преподобна Параскева. Не можу не розповісти, бо не всім відомо, про преподобну Параскеву Сербську, уродженку сербського поселення Єпіват, що між Селімарією та Царградом у Болгарії. Вона виховувалась у благочестивій родині. Після смерті батьків залишилась вірною Божим заповідям, дотримувала посту. Мирське життя її не приваблювало. Тож після постригу відправилась у монастир в Йорданській долині, де прожила до старості. За два роки до смерті повернулась на батьківщину й поселилась у храмі апостолів, там і померла. Цар Асан розпорядився перенести мощі преподобної Параскеви в Тернов — колишню столицю Болгарії. Коли місто захопили воїни султана Баязета, останки перевезли в столицю Валахії — Ясси. А коли і це місто підкорили турки, благочестива сербська княгиня Миліша випросила мощі преподобної Параскеви й перевезла в Бєлград. У 1521-ому їх розмістили у Константинополі, а згодом — у Яссах, де вони перебувають і понині. Храм святої Параскеви Сербської в Немовичах зачаровує всіх не схожим на жодну іншу церкву силуетом. Стіни з не багатьма прикрасами, але дуже високі, а його бані велично здіймаються над селом. Вибір місця під будову також не був випадковим. Християни чинили подібно, як наші предки праслов’яни, які не знали відокремленої сакральної будівлі, де б могли зустрічатись зі своїм Богом і молитись. Для такої зустрічі їм вистачало «святого місця» — гора, гай, джерело, берег річки, печера. Улюбленим місцем Ісуса Христа також були гори, особливо Оливна. Тому Свято-Параскевська церква розташована на найвищому пагорбі села, в його центрі. На церковному подвір’ї ростуть старі буки та кущі бузку, які лише своїм виглядом створюють атмосферу затишку та спокою. Впродовж кількох століть у церкві горять свічки, сяють у вишиваних рушниках ікони під час тисячоліттями незмінної Святої Літургії, а Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця, спільність Святого Духа, заступництво Пресвятої Богородиці і Всіх Святих освячують і очищують від гріхів чергові покоління місцевих жителів: від найменшого до найстаршого. Відрадно, що в селі традиційними стали хрестини, вінчання. Щорічно учні—краєзнавці радують односельців Різдвяним вертепом. Переважна більшість учасників церковного хору — вчителі місцевого навчального закладу, що свідчить про його професійність. Але це не єдина гордість немовичан. Не знаю населеного пункту в районі, де б стільки молоді навчалось у духовних училищах. Скажімо, Олег Гаврильчик закінчив Почаївську духовну семінарію і Київську духовну академію. Сьогодні він править у Стрільському храмі, викладає уроки етики та християнської етики у Стрільській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Кременецьке регентське духовне училище закінчила Оксана Горова. Вийшла заміж за священика, і нині вони мають парафію на Закарпатті. У цьому ж навчальному закладі здобувала освіту регента й диплом викладача основ християнської етики Наталія Мельник (Мороз). Працює методистом КНМУ «Сарненський районний методичний кабінет» районної ради. Людмила Мичка після закінчення Городецького регентського училища була дяком і керувала церковним хором. На час відпустки по догляду за дитиною її деякий час заміняла зносичанка Марія Ющик, а тепер Людмила повернулась до своєї справи. Не можу не згадати родини Олексія й Галини Гаюнів, про яких уже писала на сторінках «Сарненських новин». Олексій Лук’янович майже 30 років був справжнім помічником пастора й незмінним старостою. Старший син Олексій, колишній настоятель Почаївської лаври, нині — владика Кам’янець — Подільської єпархії, середній Василь — настоятель однієї з церков Донецька, а донька Тетяна вийшла заміж за батюшку і служить у Підмосков’ї. Добре пам’ятають односельці й тих, хто залишив після себе хороший слід. Серед них священики Федір Шилан, Петро Кукурудза, Петро Бичковський, Григорій Крупенко. Божою милістю слова духівників залишались у серцях мирян, укріплювали їх у вірі, даючи наснагу звершити духовний подвиг заради спасіння. А надійними помічниками настоятелів були диякони Кіндрат Кірков, Андрій Мичка. Чимало для своєї пастви зробив і нинішній настоятель храму святої Параскеви, протоієрей Володимир Зущенко. За його ініціативи та сприяння тут тепер є газове опалення, на місці старезного ясена, за благословенням владики Анатолія, викопали колодязь. Поставили огорожу та благоустроїли територію. У минулому році відкрили Свято — Катеринівський храм у селі Катеринівка. Добре пам’ятаю 1993-ий, коли отця Володимира, якому не так давно виповнилось 20, владика направив у Немовичі служити Богові і людям. З того часу вік його майже подвоївся, і для немовичан отець Володимир, батюшка, як вони його називають, уже давно став своїм. Обранець Бога глибоко переконаний і переконує у цьому парафіян, що дорога, яка приводить до Спасителя, пролягає через храм Божий. У церкві людина має можливість Його пізнати, почути про Нього, поєднатися з Ним, особливо в таїнстві Святого Причастя — до такої повноти, як нерозривно з’єднані в нашому житті душа і тіло. Давня мудрість стверджує: легко створювати майбутнє, але важко змінити минуле. Кожному з нас накреслено випробування на землі. У момент народження — перше, смерті — останнє. У проміжку між ними те, що називається життям. У теперішньому нашому бутті багато потворного: пиятика і насилля, навіть підлітки і молодь потрапляють під згубний вплив алкоголю й наркотиків, без смаку одягаються, говорять брутальні слова, не звертаючи увагу на оточуючих. Неприродно, коли хлопці й чоловіки показують свою явну перевагу над жінкою, люди завдають один одному болю, коли кожен думає лише про себе, не помічаючи інших, зраджують один одного, розпускають плітки і багато іншого. «Що ж робити, якщо навкруги так багато зла?» — запитаєте ви. Багато хто скаже: «Оскільки не можна добитися моральної досконалості, то чому б не визнати, що люди справді припускають помилок, і тут уже нічого не вдієш. Тож годі переживати з цього приводу». І що означає насправді вираз «правильно жити»? Виявляється, все дуже просто. Жити за трьома правилами: по совісті, по любові і по розуму. Та цьому треба вчитися все життя. І хороших людей набагато більше, ніж поганих. Просто останні помітніші, тому й здається, що їх більше. Духовне життя — це творіння добра, коли людина, взаємодіючи з іншими, стає досконалішою, здатність розуміти, терпимість, вміння пробачати іншому навіть тоді, коли той винен, — у цьому найвища мудрість. Саме тому духовність і мудрість схожі. «Господи! Скільки разів прощати братові моєму, що погрішив проти мене?»… «До семижди семидесяти разів». Такою має бути людська мораль. Тоді багато що у світі налагодиться. У стосунках між рідними, друзями, приятелями, знайомими, випадковими супутниками. І настане мир і злагода і в сім’ї, і в країні, і у світі. Таким постулатам навчає парафіян храму святої Параскеви Сербської його настоятель протоієрей Володимир Зущенко. Напередодні 130–літнього ювілею церкви хочу привітати з цим святом односельців, парафіян і їх духовного наставника отця Володимира, побажати здоров’я й Божої благодаті.