Анна-Лєна Лаурен - У них щось негаразд з головою у тих росіян...

На Заході стало модно зітхати й бідкатися, як занепадає демократія в Росії. І Захід має цілковиту рацію. Російська демократія відкочується назад, відтоді як до влади прийшов Путін. Це доконаний факт, і нема чого бідкатися.

Питання у тому, що Заходові з цим робити. Удавати, ніби не в обличчя тобі плюнули, а дощик накрапає, і мовчати собі тихенько, доки Росія вчасно постачає свій газ та нафту? Спробувати поступово інтегрувати Росію в західні організації, такі як СОТ чи Велика Вісімка, і так намагатися впливати на її розвиток? Чи може, варто гримнути кулаком по столі й оголосити Кремлю, що для ЄС і США неприйнятно, коли закривають незалежні телекомпанії, коли кидають до в'язниці бізнесменів, які справно сплачують податки, коли прибирають з дороги нелояльних до режиму журналістів і панує безкарність.

Одне безсумнівно: російська влада не зацікавлена в повчаннях, якими повинні бути принципи демократії. Надто, коли повчати береться західний світ, бо, на думку Кремля, Заходові йдеться лише про те, щоб підірвати позиції Росії і встановити власну гегемонію. Насамперед це стосується США. які, на думку Росії, обплутують тенетами увесь світ, прикриваючись гаслами «поширення демократії».

Тому так гостро зреагувала Москва на наміри Штатів звести протиракетний щит у Польщі та Чехії. Росія стурбована й ображена дедалі ближчим просуванням США до її територій, відмовляючись розуміти, що американська протиракетна система в Центральній Європі та американські війська в Центральній Азії нічим не гірші за російську військову присутність у Мексиці чи розташування російської системи ПРО на Кубі.

Щоб зрозуміти, чому Кремль так вперто брязкає зброєю і б'є себе в груди, чому такий нетерпимий до критики й миттєво впадає у гнів, треба підійти до проблеми з іншого ракурсу. Тобто проаналізувати світ і зміни, які відбулися за останні двадцять років у колишньому Радянському Союзі та Східній Свропі з російської точки зору. Отже:

1. Радянський Союз розпався мирно. Росія дозволила балтійським республікам та більшості колишніх радянських республік проголосити свою незалежність майже без кровопролиття. У Ризі та Вільнюсі загинуло осіб з двадцять. Але порівняно з тим, що могло трапитися, це просто диво, бо рахунок міг піти не на десятки, а на тисячі життів.

2. Після того, як Борис Єльцин повернув Балтії свободу, ці держави інтегрувалися з Заходом і дуже скоро вступили в НАТО. Йдеться не лише про Естонію, Латвію та Литву, а й про колишні країни-сателіти: Польщу, Чехію, Словаччину, Болгарію, Румунію та Угорщину. Тобто організація, яку весь післявоєнний період вважали ворогом номер один Москви, раптом підійшла буквально до самих кордонів Росії. І на це Росія заплющила очі, не надто протестуючи.

3. За її поступливість США віддячили ще більшим посиленням військової присутності в регіонах, які завжди входили до сфери зацікавлення Росії. Перед Москвою постає питання: чому ми повинні мовчати, коли інші пруть напролом? Ми вже віддали своїх сателітів і величезні шматки своїх колишніх територій. Ми продемонстрували нашу добру волю. Чому ж США ще глибше вганяють ножа у відкриту рану?

Причина в одному, робить висновок Москва: Сполучені Штати Америки прагнуть домінувати в усьому світі. А базікання про демократію лише прикриття.

До таких міркувань можна ставитися по-різному, але те, що і як думають росіяни, не є ані надто дивним, ані несподіваним. Сподіватися, що нова Росія отак відразу відмовиться від свого минулого, від великодержавницького мислення, від своєї історичної пихи та заздрісного ставлення до сусідів, безглуздо і наївно.

Тому Заходові нема чого дивуватися з хворобливої реакції Росії на встановлення систем ПРО в Центральній Європі. Диво було б, якби було навпаки...

Однак між Росією і західним світом виникають ще й інші проблеми, вину за появу яких важко перекласти на байдужість та дурість Брюсселю й Вашингтона. Відколи 2000 року Володимир Путін став президентом, країна суттєво змінила вектор політики. Путін уважно приглядався до єльцинської Росії — непропорційно велика влада олігархів, безправність, корупція, нестабільність, цілковита дезорієнтація і непевність у суспільстві — та й вирішив, що йому потрібна інша Росія. Контрольована Росія, контрольована демократія. Путін завжди мав чудовий нюх на суспільну думку — розрахунок виявився правильним. Росіяни втомилися від єльцинського бардака й понад усе бажали порядку в країні.