Анна-Лєна Лаурен - У них щось негаразд з головою у тих росіян...

Такої втіхи лише зрідка можна зазнати у Фінляндії, де кожний офіціант знає, що рахунок треба подати кожному з товариства за столом, а «стріляючи» сигарету, треба тицьнути навзамін двадцять центів. Оте останнє може спричинити в росіян заціпеніння. Навіть у московських «корках» на дорогах я не раз була свідком, як водії стукають одне одному в вікно, щоб попросити сигарету. І досі жодного разу не бачила, аби хтось відмовив, не кажучи вже, вимагав плати. У підсумку однаково всі квити...

Сумно, якщо цих неписаних правил поведінки змушені дотримуватися ті, хто неспроможний частувати. Скажімо, весілля у Росії дуже недешеве задоволення, а надто в Москві, де скажені ціни на оренду залів, на послуги конферансьє на вечір — весільного тамади , без якого останнім часом не обходиться жодний банкет. Тамада мусить бути в кожного, і байдуже, маєш ти гроші чи ні. Усі мають їхати на Rolls Royce , в усіх мають ломитися столи від наїдків.

Одна моя товаришка москвичка одружувалася з хлопцем, з яким прожила вже кілька років. Обидвоє докупи вони заробляють менше тисячі доларів на місяць. Батьки незаможні люди. Але весілля влаштували традиційно несусвітне. Після вінчання молоді сіли в Rolls Royce , який возив їх містом усе післяобіддя у супроводі міні-автобуса, напхом напханого друзями. Це називається кататися — така розважальна прогулянка є обов'язковим пунктом програми російського весілля.

Опісля ми споживали розкішну вечерю у ресторані, де нас увесь вечір розважав професійний конферансьє. Ніч наречений і наречена провели в готелі, а наступного дня ми зібралися вдома у молодят. Там і з'ясувалися джерела фінансування весілля: батько нареченого продав помешкання — єдину велику власність родини.

Я промовчала, однак довго не могла отямитись. Продати нерухомість заради одного вечора! Це ніяк не вкладалося у моїй раціональній фінській голові. Я ж порівняно з ними багата людина! Тому я не розумію, як можна ледве зводити кінці з кінцями й постійно намагатися зберігати бездоганний фасад, удаючи, ніби все у вас «нормально». Усе так, як має бути. Кожній нормальній молодій парі мусить бути по кишені Rolls Royce , власний конферансьє і вечеря з чотирьох страв на тридцять осіб.

Головне не те, як є, а те, який ти маєш вигляд збоку. Це зовсім не означає, що люди не розуміють реального стану речей. Просто про це не говорять. Фасад добре виконує свою функцію, доки хтось не зазирне з тилу. Позірна гідність — понад усе, байдуже, можеш ти собі це дозволити чи ні.

Росія — країна, де відкрито говорять про багато речей, які є табу у Фінляндії: зарплатня, хвороби, смерть. Тут можуть дискутувати на екзистенційні теми з цілком незнайомими людьми. Тут пристойно поцікавитися, скільки заробляє співрозмовник. Абсолютно нормально розмірковувати вголос про своє ставлення до Бога. Але говорити про суму ресторанного рахунку — зась...

Приземлившись на летовищі в Шереметьєво в Москві, я біжу, ледь не шпортаюсь, бо треба встигнути першою — це найголовніше.

У вузькому проході до паспортного контролю я мчу з елементами слалому поміж фінськими бізнесменами. Іноді штурхаю то одного, то іншого, тоді навздогін летять ущипливі коментарі. Та мені байдуже — час квапить.

Я збігаю східцями до паспортного контролю, біля якого в цей час здебільшого майже порожньо — за умови, що бігла я достатньо швидко... Ось-ось має приземлитися китайський рейс. Тепер лише одне має значення: встигнути поперед китайців. Інакше стояти в черзі не одну годину, бо російські прикордонники, як і їхні європейські колеги, дуже прискіпливо перевіряють усіх пасажирів з вузькими очима і смаглявою шкірою.

Ось тільки в Росії така перевірка вдвічі довша, ніж будь-де інде. Чинуші на паспортному контролі, коли виростає черга, не роблять жодної спроби працювати ефективніше чи принаймні покликати підмогу. Хай собі стоять! Немає нічого нормальнішого , аніж стояти в черзі...

Загалом буденне життя в Москві зводиться до одного: передбачати проблеми і вчасно їх уникати. Щасливий, хто має такий талант, особливо в час-пік у метрі. Московське метро розраховане на кілька мільйонів населення, та аж ніяк не на п'ятнадцять, як нині, — переходи надто вузькі. Коли з двох напрямків одночасно прибувають потяги, і сотні людей викочуються з обох перонів на центральну галерею, наслідок неминучий: несусвітна тиснява.