Анна-Лєна Лаурен - У них щось негаразд з головою у тих росіян...

І водночас я не можу й не хочу стояти осторонь святкувань. День Перемоги — це не лише воєнні марші та бундючні промови про славну історію Росії, це ще й радість. Радість спілкування — те, до чого так добре надаються росіяни.

Ветерани, обвішані медалями, з оберемками квітів у руках, крокують вулицями Москви. Їх щиро вітають. Для всіх вихідний день. У парках юрмиться молодь, родини з дітьми, смажать ковбаски й шашлики, п'ють пиво. Москва радіє і співає.

День Перемоги — це насамперед день, коли можна гарно відпочити, повеселитись з друзями. Свій перший День Перемоги в Москві я відсвяткувала разом зі своїми російськими друзями на лавочці над Москвою-рікою, смажачи на багатті ковбаски. Ми співали пісень, грали на гітарі й не надто замислювалися про війну чи про те, що ось тут разом сидять представники двох народів, які колись воювали між собою.

Приємно, коли літніх людей гідно вшановують усією громадою, як оце російських ветеранів 9 травня. Мушу визнати, є щось надзвичайно симпатичне в російському хисті разом згадувати своє минуле і своїх ветеранів, разом тішитися закінченням війни, разом берегти й плекати колективну історичну пам'ять. На противагу громадянам багатьох західноєвропейських держав росіяни знають свою історію. (Ми, європейці, можливо, не завжди погоджуємося з їхнім тлумаченням історії, але це вже інша річ.) Росіяни дуже гостро відчувають свою причетність до минулого країни, до великого й могутнього процесу — тріумфального маршу Росії до перемог. Іноді це відчування, на жаль, виявляється у ксенофобії і правому екстремізмі, та все ж переважно воно єднає людей, усюди дає їм змогу почуватися, як удома...

Гадаю, це є однією з причин, чому росіяни так несподівано добре обізнані з історією Фінляндії. Росіяни, на загал, чимало знають про нас, чого не можна сказати про наших західних сусідів, шведів. Вони відчувають певну спорідненість душ з фінами, бо ж і ми колись були частиною Росії. Контраст, порівняно зі Швецією, велетенський. Ті, хто стикався з часто повною, тотальною некомпетентністю шведів щодо Фінляндії, зрозуміють, що я маю на увазі. Фінляндія була провінцією Швеції сім століть! Велике Князівство Фінляндське проіснувало заледве понад сто років, однак росіяни незрівнянно краще за шведів орієнтуються у фінській історії.

Чим же пояснити, що така велетенська країна як Росія, більше знає про своїх сусідів, ніж маленька Швеція? Очевидно, тим, що історія тут завжди жива й присутня. Вона є частиною політики, суспільства та свідомості в цілком інакший спосіб, аніж на Заході.

Ми сидимо на березі річки, смажимо ковбаски, співаємо пісень. Виявляється, мої друзі знають безліч давніх пісень, і радянських, і навіть з часів Громадянської війни. Їм усім від 20 до 35 років, багато хто з них не застав комуністичної Росії, хіба в ранньому дитинстві. Та, попри це, вони все ж знають давні пісні!

День Перемоги — насамперед день єднання, колективне свято. У Росії відчуття належності до колективу відіграє нечувано велику роль. Загальні ритуали обмежені кількома церемоніями, що зосталися з комуністичних часів і стають, здається, щороку дедалі важливішими, щоразу прибираючи нових форм. Вигадці з так званими героїчними георгіївськими стрічками від сили лише кілька років, але вона швидко прижилася. Їх безкоштовно роздають на кожному кроці, пришпилюють на комір піджака, чіпляють до автомобільних антен, дівчата пов'язують на вишукані торбинки.

Це сприяє моєму розумінню Дня Перемоги, розумінню, чому цей день такий важливий для росіян. Та щоразу, коли його святкують, у мені зринає відчуття спротиву, а на душі стає сумно. День Перемоги оповитий флером брехливості, і вона стає відчутнішою, що помпезніше святкування. Друга світова війна продемонструвала некомпетентність радянського керівництва. Москва вистояла тільки завдяки кільком досвідченим і мудрим генералам, а ще своїм майже невичерпним людським ресурсам, які дозволяли напихати ненажерливу утробу фронтів новими солдатами навзамін полеглих. Радянське керівництво посилало на фронт мільйони вояків, як гарматне м'ясо, — без вишколу і навіть без гідного озброєння. За час війни загинуло від 20 до 30 мільйонів радянських громадян — це перевищує втрати всіх країн-учасниць разом. Левова частка цих втрат спричинена не неминучою необхідністю, а лише некомпетентністю.

Вочевидь, не існує жодної іншої системи, яка б забрала життя стількох людей, як комунізм.

Жодний з цих історичних моментів у Росії не обговорюється. Аж ніяк не є предметом дискусії анексія країн Балтії чи концтабори ҐУЛАҐу. Не обговорюється жодна з ран у російській історії, які ще досі кривавлять і не загояться доти, доки Росія вдаватиме, ніби їх ніколи й не було. Мертвотна тиша замовчування страждань російського народу і жахливих прорахунків російського керівництва оглушує...