Данило Яневський - Загублена історія втраченої держави

Сайт «Юридическая Россия», посилаючись на довідник Університету Св. Володимира, подає такі відомості: «Оттон (Otto Nikolaus) Оттонович Ейхельман (Eichelmann), доктор міжнародного права, екстраординарний професор Демидівського юридичного ліцею по кафедрі державного та адміністративного права. Його кандидатська дисертація, захищена 1878 р. у Дерптському університеті, мала назву Ueber die Kriegsgefangenschaft (О плене)» . [313]

У доступних нам архівних та бібліотечних фондах інформацій про життя, наукову, педагогічну та практичну юридичну діяльність професора О. Ейхельмана залишилися буквально одиниці. Так, наприклад, у листі до юридичного факультету Університету він залишив про себе таку згадку: «Предмет международного права всегда был моею преимущественною специальностью, хотя кафедру по этому предмету мне до сих пор занять не удалось. Но и при сложных занятиях по кафедрам государственного права и истории иностранных законодательств, по которым я читаю до сих пор, моя работа по международному праву постоянно продолжалась и литературная деятельность моя (диссертации, статьи и рецензии), как известно факультету, почти всецело относятся к разработке вопросов международного права. 11 ноября 1883 г. О. Эйхельман» . [314]

Питання міжнародного права не були єдиним предметом зацікавлення вченого. Він був серед тих небагатьох юристів у Російській імперії, яким належать піонерські дослідження в царині «правосуб’єктності федеративних утворень… які залишилися по суті одинокими прикладами неупередженого підходу до визначення статусу суб’єкта федерації у відносинах з іноземними державами – суб ’ єктами іноземних федерацій або регіонами іноземних унітарних держав» . [315]

Наукова, педагогічна та громадська діяльність принесли професорові Ейхельману широку популярність серед різних соціальних груп киян, його вважали людиною надзвичайних професійних та моральних стандартів. Про це свідчать навіть окремі документи, які зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Так, у вітальній адресі від 19 лютого 1902 р., направленій професору Ейхельману «от признательных приказчиков г. Киева» читаємо: «Высокоуважаемый Оттон Оттонович! Много лет ходатайствовали мы о сокращении праздничного труда и безуспешно, но благодаря Вашему горячему и настойчивому участию мы дождались желанного результата, и в этот, 19-го февраля, первый день сокращенного труда, все мы, приказчики г. Киева, считаем долгом совести и сердца принесть Вам искреннюю и сердечную благодарность» [316]. 18 березня 1903 р. Київський сирітський суд з нагоди чвертьвікового ювілею перебування О. О. Ейхельмана на посаді спрямував йому такого листа: «Глубокоуважаемый Оттон Оттонович! Сегодня исполнилось 25лет Вашей профессорской службы, Вашей многоплодной деятельности на поприще образования, развития и просвещения будущих граждан… Указание на этот Ваш высокий скромный труд далеко не исчерпывает всех тех заслуг, которые Вы имеете перед обществом, не только как профессор-воспитатель наших детей, но и как гражданин… Вам не приходилось задумываться над выбором пути, Вы, воспитаны в правде, бескорыстии, в любви к ближнему, пошли под этим знаменем прямым путем, уверенным и смелым шагом. Ваша деятельность как представителя общественного самоуправления нам тоже дорога и вызывает в нас, как гражданах, чувство глубокой благодарности» . [317]

У вітальній адресі університетського студентського хору від 6 лютого 1914 р. читаємо, зокрема, такі рядочки: «Немного осталось у нас достойных и близких к учащейся молодежи учителей, сторонников общения с нею. Одним из них являетесь Вы, дорогой Оттон Оттонович. Доброе и внимательное отношение к студенчеству отражается в Вашей полезной деятельности… В тяжелое для нас время мы встретили истинного друга, близко принявшего к сердцу интересы нашего дела и оказавшего ему неоценимые услуги советом, моральной поддержкой и активным участием в нашей работе… Наша студенческая организация, верная традициям лучших времен, просит Вас принять звание Почетного Члена хора студентов университета Св. Владимира» . [318]

Не менш цікаво ознайомитися і з таким документом – він з’явився у відповідь на безпідставні звинувачення, висунуті проти професора Ейхельмана тодішнім Київським міським головою: «Из всего состава Думы, к чести этого состава, не нашлось ни одного гласного, который решился бы поддержать это заявление городского головы, и Дума единогласно постановила, сняв этот неприятный вопрос с повестки, уничтожить самые следы его обсуждения… Мы, Ваши сотоварищи по общественной службе, слишком хорошо знаем Вас как талантливого, авторитетного, бескорыстного, энергичного, идеально честного и благородного общественного деятеля. Такая репутация настолько прочно за Вами установилась, что не только всякому гласному, но и всякому киевскому обывателю, сколько-нибудь интересующемуся общественными делами, она хорошо известна. Она Вами вполне заслужена, она завоевана Вашим многолетним блестящим трудом на общественной ниве. Это – безупречная репутация человека нравственно чистого как алмаз, при могучем уме, высоком образовании и выдающейся деловой опытности. К этой репутации не примешивается никаких досадных “но”». Під документом – автографи 37 думських гласних, серед яких найвідоміші громадські діячі – Страдомський, Голубинський, Юскевич-Красковський, Бурчак, Туроверов, Волковинський, Томашевський та ін. [319]