Данило Яневський - Загублена історія втраченої держави

А. Шептицький.

Походить з родовитої священицької родини. Доктор права. 58 років.

«Зосередження в руках К. Левицького напередодні Першої світової війни керівних ролей в Народному комітеті УНДП, українському парламентському й сеймовому представництві, – указує його сучасний біограф, – свідчило про його перетворення в одноособового лідера цілої української галицької політики, керівника українського національного життя» в Галичині. «Характеризуючи якості К. Левицького як політика, можна зробити висновок, що він був завжди обережним в судженнях, стриманим у громадських ситуаціях. К. Левицький не дозволяв собі поганих висловів про своє оточення. В ухваленні конкретних рішень зважував усі «за» та «проти», йому була властива прогнозованість. Водночас К. Левицький був політиком так званої «австрійської школи», яких історики інколи називають «галицькими консерваторами». Цей консерватизм виявлявся у толерантному ставленні до опонентів, у тактовності, постійній участі та ініціюванні різноманітних переговорів, нарад, конференцій, консультацій тощо, у вмінні слухати і зробити власні висновки, зрештою у небажанні ні з ким конфліктувати. Вся діяльність Костя Левицького носила чітко демократичний характер. Методи досягнення цілей у політичній галузі носили парламентський характер, перевага надавалась мирним переговорам». Він є співавтором низки законопроектів про основи державного устрою Західноукраїнської Народної Республіки. [88]

Оскільки його політичний курс спирався «на засади проавстрійського лоялізму, перспективи розв’язку українського питання він бачив у співпраці з австро-німецьким блоком», а цей блок зазнав поразки в Першій світовій війні та припинив своє існування, «у грудні 1918 р. К. Левицький пішов у відставку з посади голови Державного Секретаріату, обставини якої, – як делікатно зауважує І. Василик, – до кінця не з’ясовані» . [89]

К. Левицький.

37 років.

«Основоположник гуманітарного права в українській юридичній науці», навчався на юридичних факультетах Львівського та Віденського університетів. «Стрижневою ідеєю конституційно-правових поглядів М. Лозинського є ідея загального, рівного і прямого виборчого права, яку він вважав основою успішного функціонування і розвитку парламентаризму… Він стверджував, що коли взаємні відносини народів будуються на ґрунті миру і закону, то в тому ж дусі вони мають вплив на внутрішнє життя окремих країн». Серед інших безумовних переконань Михайла Лозинського і те, що «джерелом права є моральні цінності, а не законодавча влада. З огляду на це, завдання законодавця полягає не у винаході прав, а в добросовісному вивченні життєвих відносин, взаємних інтересів людей, які знаходять своє відображення в нормах моралі. Саме тому закони, які відкидали ці норми (зокрема, право людини на життя, честь і свободу), які суперечать здоровому глузду і справедливості, не можуть вважатися правовими. Виходячи з розуміння природи права можна стверджувати, що М. Лозинський належить до представників школи природного права» . [90]

Родом із священицької родини. Доктор права. у 1907—1918 рр. – депутат австрійського парламенту, з 1910 – депутат галицького сейму, заступник голови, голова Української Парламентарної Репрезентації. 54 роки.

Диктатор ЗУНР, член Директорії УНР, як і С. Петлюра, не удостоївся жодної академічної розвідки. Загальновідомими про нього є факти його адвокатської діяльності в Сокалі та Сколімі, активна діяльність як депутата райхсрату. Як депутат австрійського та галицького парламентів, стояв на радикальних позиціях супроти галицьких «лоялістів». Саме Євген Петрушевич був ініціатором скликання галицької Конститунти, яка в ніч проти 19 жовтня 1918 р. ухвалила – усупереч волі польської частини населення Східної Галичини – рішення проголосити Західноукраїнську Народну Республіку. По-друге, було проголошено про «негайну» злуку із Наддніпрянською Україною, «але не з режимом гетьмана Скоропадського». Був рішучим противником компромісів с польськими політичними та урядовими колами.