Данило Яневський - Загублена історія втраченої держави

На цьому інтелектуальний внесок Д. Донцова в теорію українського державотворення, наскільки нам пощастило зрозуміти, можна вважати вичерпаним.

Д. Донцов.

За походженням – із священицької родини. Випускник Прилуцької гімназії та юридичного факультету Київського університету. 34 роки.

Людина, яка вперше сформулювала «самостійницьку перспективу України на етнічних територіях компактного проживання українців», за визначенням ігнорувала той факт, що на відсутніх у природі «українських етнічних територіях» упродовж століть проживали представники інших національних груп, які користувалися в побуті іншою, ніж русини, мовою. Задля реалізації такої величної програмної мети автор концепції сформулював «етнічний принцип формування нації “Україна для українців”» і запропонував застосовувати «силові методи політичної боротьби» [81]. Геній М. Міхновського прозрівав роки – він, «на відміну від більшості українського політикуму», наперед знав, що «демократичні перетворення в Росії не змінять суті її національної політики щодо України, більше того – унеможливлять розв’язання національного питання». Саме це переконувало його в тому, що «українцям необхідно скористатися сприятливою ситуацією, політичним безладдям у російському суспільстві для розбудови незалежної української держави» . [82]

М. Міхновський.

Навіть побіжне ознайомлення із цими параноїдальними поглядами показує, що розум Міхновського не розрізняв художніх образів від поточної реальності. По-перше, станом на початок ХХ ст. «рішуча постановка питання» про «політичне відокремлення України від Росії» означала, як мінімум, державну зраду. По-друге, станом на початок ХХ ст. Україна була хіба таким собі Граалем, намальованим генієм Т. Шевченка. По-третє, якщо уявити неможливе, а саме існування України як окремої чи то політичної, чи то етнічної, чи то адміністративної, чи то історичної одиниці у складі Російської держави, то слід поставити питання: а на підставі якого ПРАВА вона, Україна, може «відокремитись» не від міфічної, а від реальної багатонаціональної імперії Романових, в якій «росіяни» складають хоч і найчисленнішу, але лише одну з національних груп. Ще одна ідея Міхновського – «майбутня Україна мала охоплювати усі етнічні українські землі» [83]– буквально на десятиліття випередила фундаментальну ідею А. Дрекслера, Д. Егхарта, А. Гітлера, Г. та О. Штрассерів та їх товаришів по німецькій Націонал-соціалістичній робітничій партії стосовно німецького народу. Але догітлерівське право такого поняття не знало, такі пропозиції виходили за межі існуючого правового поля, здорового глузду, існуючих політичних практик, отже, будь-яка влада мала повне право і обов’язок оголосити такі ідеї, рівно ж їх носіїв поза законом.

Заради історичної справедливості треба відзначити, що принаймні деякі з ідей першого українського нациста М. Міхновського таки були імплементовані в політичну реальність. Це сталося після проголошення державної незалежності 1991 р., коли в країні сформували режим парламентсько-президентської республіки. Як стверджує А. Бутенко, для М. Міхновського як представника «окремого національно-соціалістичного напрямку українського національно-визвольного руху» державна самостійність унітарної соціалістичної Української держави у формі президентсько-парламентської республіки із широкими правами громадян, незалежністю трьох гілок влади та широким місцевим самоврядуванням була засобом «максимального захисту національних інтересів» . [84]

Не можна забувати і про те, що для М. Міхновського, як і для всіх без винятку українських націонал-соціалістів, не існувало таких понять, як «право» та похідні з нього «закон», «демократична процедура» абощо. Так само не існувало для них і питання про внутрішньо– та зовнішньополітичні можливості для реалізації таких завдань, питання про готовність «українського» суспільства сприйняти такі ідеї, а тим більше про готовність заплатити за них невідому ціну.

Походження невідоме. Випускник юридичного факультету Київського університету. 53 роки.