Валерій Солдатенко - Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Проте війська Південного фронту (рішення Реввійськради РСФРР про його створення було ухвалене 21 вересня 1920 р.) своїми діями зірвали плани врангелівців. У запеклих боях, що розгорілися 12—16 жовтня в районі Апостолове – Нікополь, 2-га Кінна армія (командувач – О. Городовиков) у взаємодії з частинами 13-ї і 6-ї армій завдала серйозної поразки білогвардійцям і відкинула їх на лівий берег Дніпра.

З великими втратами для ворога був відбитий і його наступ на Каховський плацдарм, який захищали 51-ша дивізія і 44-та бригада 15-ї стрілецької дивізії. Неабияку мужність виявили радянські бійці під час танкових атак противника; кілька танків було підбито і захоплено. Зірвавши плани врангелівців, радянські частини на деяких ділянках фронту перейшли в контрнаступ. Противник, зазнавши великих втрат, змушений був відступити.

Три кавалерійські і дві піхотні дивізії противника були повністю розгромлені. Червона Армія остаточно вирвала ініціативу у ворога. В 20-х числах жовтня П. Врангель почав відтягувати свої основні сили за лінію мелітопольських укріплень.

Натомість усі війська Південного фронту приготувалися до рішучого наступу на врангелівців. На цей час вони уже мали значну перевагу. У війська фронту влилася новоутворена 4-та армія в складі 23-ї, 30-ї і зведеної курсантської стрілецької дивізій. Південний фронт отримав велику кількість зброї і боєприпасів. Перед наступом радянські війська мали близько 100 тис. багнетів і понад 33 тис. шабель, 527 гармат, 2664 кулемети, 57 бронеавтомобілів, 17 бронепоїздів і 45 літаків.

28 жовтня 1920 р. почався вирішальний наступ Червоної армії проти П. Врангеля. Наступ відбувався у надзвичайно важких умовах: вдарили ранні морози, які досягали 15 градусів, не вистачало взуття, теплого одягу (більшість червоноармійців була ще в літній формі) тощо.

Врангелівці чинили серйозний опір. Та все ж після дводенних боїв білогвардійці змушені були залишити мелітопольські укріплення. 30 жовтня радянські війська вступили в Мелітополь. Частини 1-ї Кінної армії, які наступали з Каховського плацдарму, вийшли в тил військ П. Врангеля. Але радянська кіннота не змогла перешкодити відступу в Крим значного угруповання ворога.

Після успішного завершення першого етапу боїв з врангелівцями перед військами Південного фронту постало нове завдання – подолавши сильні укріплення ворога, оволодіти Кримом. Білогвардійці побудували вздовж Турецького валу три лінії дротяних загороджень і окопів.

Перед валом було вирито глибокий (до 10 м) рів шириною в 20 м. В середині валу споруджені бліндажі й обладнані артилерійські позиції з великою кількістю гармат і кулеметних гнізд. Із заходу Перекопські укріплення вогнем гармат прикривав флот противника, а зі сходу знаходився Сиваш (Гниле море). Трохи на південь від Турецького валу проходила друга лінія оборони білогвардійських військ – так звані Ішунські позиції. Кримські укріплення, які являли собою досконалу систему інженерних споруд, були побудовані під керівництвом досвідчених англійських і французьких інженерів. Військові фахівці Заходу вважали ці укріплення неприступними.

За Перекопськими укріпленнями П. Врангель на початку листопада 1920 р. зосередив 1-й і 2-й армійські корпуси, а підступи до Чонгарського півострова захищав Донський козачий корпус. Білогвардійська армія на цей час налічувала до 30 тис. чоловік піхоти і кавалерії; вона мала 200 гармат, п'ять бронепоїздів, 20 броньовиків і три танки. Врангелівці сподівалися, що за міцними укріпленнями їм вдасться в тривалих оборонних боях обезкровити радянські війська, а потім, зібравши сили, знову перейти в наступ. Але цим планам не судилося здійснитися.

В ніч на 8 листопада за наказом командуючого Південним фронтом М. Фрунзе почався штурм перекопських укріплень. Форсуючи у крижаній воді Сиваш, бійці несли на собі кулемети, снаряди, тягнули гармати. Попереду наступали штурмові колони, які складалися переважно з комуністів. Їм показували шлях місцеві жителі. На ранок у запеклому бою вдалося опанувати усім Литовським півостровом.

Паралельно почався штурм Турецького валу. Кілька перших атак не принесли успіху – ураганний вогонь зупиняв червоноармійців. Але вони знову й знову піднімалися в атаку. Розриваючи колючий дріт лопатами, сокирами, прикладами гвинтівок, червоноармійці видиралися зледенілими стінами на вал, долали один за одним всі три ланцюги укріплень, просувалися в глиб півострова.

11 листопада розпочався штурм Чонгарських укріплень, було зайнято ст. Ішунь.