Данило Яневський - Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського

Нам довелося також визнати, що лідери так званих «національно-визвольних змагань», або «Українськоїреволюції», не мали адекватного поняття про країну, в якій жили і яку відчайдушно заходилися змінювати. Більше того, вони принципово відкидали будь-які факти, послідовно знищували будь-яких осіб або будь-які політичні течії, існування яких вважали прямим запереченням їхнього державотворчого ентузіазму.

Ще один установлений факт: відсутність у теперішніх керманичів країни – незалежно від їхнього політичного забарвлення – адекватних понять про країну, яку вони заповзято взялися «розбудовувати» і якою заходилися керувати. Агресивне невігластво, дурисвітство фанатизму, неповага до себе і, отже, до опонента-партнера, невиліковна клептоманія, всеосяжна безвідповідальність та принципова «безпринципність» – ось головні риси сучасного українського державотворця, політичного діяча, «професійного» українця. Для них країна колосальної та незбагненної культурної традиції, всі її громадяни, яких вони зневажливо до сьогодні називають «населенням», є лише ресурсом для задоволення власних первинних тваринних рефлексів – наїстися та розмножитися. Будьмо свідомі: задовольнити їх можна лише на тлі викорінення засадничих понять, як-от БОГ, ПРАВО, ЗАКОН, СОВІСТЬ, КУЛЬТУРА, ЛЮДИНА, ГІДНІСТЬ, МОРАЛЬ.

У цій, другій, частині « Навчального посібника для президентів, прем’єр-, віце– і просто міністрів, голів Верховної Ради та їхніх заступників, секретарів та заступників секретарів Ради національної безпеки і оборони, народних депутатів, лідерів політичних партій та їхніх активістів, журналістів, політологів і просто коментаторів усього сущого в усіх українських та закордонних ЗМІ, а також фахівців та аматорів з написання, переписування та удосконалювання Конституцій України» ми, крок за кроком, прослідкуємо, хто, як, яким способом і, головне, – навіщо зробив усе можливе, аби завдати смертельного удару своїй Вітчизні, запрограмувати майже столітній процес фізичного та духовного знищення народу, перетворити на посміховисько саме слово «Україна».

Сучасний стан розуміння, бачення, тлумачення фактично всього комплексу проблем вітчизняної історії періоду 1917—1920 рр., на нашу думку, найкраще репрезентує фундаментальна колективна монографія «Україна: політична історія…» [13], підготовлена та видана заходами науковців Інституту історії України НАН України та Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса. Серед авторів – провідні вчені країни, в тому числі п’ять академіків, два члени-кореспонденти та принаймні десять докторів наук, зокрема такі знані в експертному середовищі фахівці, як В. Верстюк, Ю. Левенець, Р. Пиріг, О. Рубльов, В. Солдатенко. Розділ «Вітер революції» можна, без сумніву, назвати своєрідним систематизованим підсумком двадцятирічних досліджень, проваджених багатьма вітчизняними науковцями, який презентує – з огляду на склад авторів та видавництво – практично всі сучасні «офіційно-академічні» оцінки тієї доби.

За оціночним судженням автора даної розвідки, більшість положень, представлених у згаданому розділі (крім параграфів, присвячених Українській Державі та Західно-Українській Народній Республіці), обіперті головно на видані документальні масиви, архівні документи, роботи В. Леніна та Й. Сталіна, міфи, витворені на еміграції націонал-соціалістичними вождями УЦР/УНР/Директорії УНР, а також на деякі вторинні за значенням розвідки комуністичної доби. Згадані положення практично ігнорують основні досягнення вітчизняних суспільствознавців, насамперед підготовлених упродовж останніх десяти років, повторюють засмальцьовані, позичені з другорядних розвідок діаспорного походження концепції української національної революції, яка включає в себе: 1) «українське національне відродження і запровадження української державності» і 2) «соціальні перетворення на користь української людності».

При ознайомленні з пропонованими текстами в академічній роботі «Україна: політична історія…», які буцімто покликані підбити підсумки двадцятирічних досліджень, складається враження, що принаймні деякі автори зовсім не знайомі з результатами сучасних розвідок (оскільки виходять з апріорного положення про те, що на початок 1917 р. Україна існувала як історичне, геополітичне абощо поняття так само, як Польща або, скажімо, Фінляндія). Друге, що відразу впадає в очі, – події, які відбувалися на території сучасної України і є предметом дослідження, «вписані», та й то побіжно, в контекст Першої світової війни, але як такі відбуваються поза контекстом загальноєвропейським, у такому собі правовому, геополітичному, культурному й просто політичному вакуумі, нібито самі по собі. Ще одне наше спостереження полягає в тому, що деякі автори так і не змогли розібратися з дефініціями, які широко – і, як правило, в різних значеннях – вживаються в тексті.