Данило Яневський: Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського

Для цих політиків понять «право» та «закон» не існувало взагалі. Його, право, в їхній свідомості об’єктивно заступили міфологеми «національна ідея» та «соціальна справедливість». У царині майбутнього державного устрою так званої «України» вони не мали ні адекватних уявлень, ні, більше, теоретичних розробок.

Спроба імплементації зазначених ідеологем у поточну політичну реальність 1917 р. буквально розірвала зсередини Російську імперію, а згодом республіку. Серед причин цього, на нашу думку, були такі:

– неспроможність «перетравити» окуповані внаслідок поділу Польщі території, які значною мірою зберегли свою національну, культурну, конфесійну, етнопсихологічну, побутову автентичність попри те, що були позбавлені державної, політичної та формально-правової самобутності насильницьким, нелегітимним, з їхньої точки зору, способом;

– нездатність нових володарів сформулювати нову, прийнятну, зрозумілу, просту міфологію, яка б пояснювала автохтонному населенню необхідність та бажаність прийняття нових політичних, правових, культурних, деномі-наційних, адміністративних, економічних реалій;

– зависокі темпи Великої реформи 1861 р., наслідки якої поглибили старі та сформували нові нездоланні економічні, майнові, соціальні, політичні, освітні, культурні та інші суперечності поміж індустріальним міським поліетнічним та аграрним сільським моноетнічним та моноконфесійним середовищами;

– Перша світова війна, яка дала зброю в руки представникам соціальної верстви, яку впродовж попередніх століть принципово не допускали до військового стану.

Для селюків, перевдягнених у військові строї, зброя в руках сформувала ілюзію, що вони також можуть і повинні стати панами – адже тільки пани, за їх сформованими впродовж попередніх століть поняттями, мали право володіти зброєю, встановлювати свої порядки і взагалі «панувати» над іншими. Наявність зброї в руках – самодостатній аргумент для того, щоби почуватися вищим за тих, у кого такої зброї не було. А з тими, у кого така зброя була, можна було принаймні спробувати розмовляти як рівний з рівним. Причин для такої «розмови» за попередні – від 1772 р. – десятиліття накопичилося більш ніж достатньо.

Окуповане «руське» підросійське село не пропустило історичного шансу помститися кривдникам. Руське село мало цілком відмінний від адміністративно захищених та економічно сильніших панівних імперських (російських) структур «соціальний капітал, тобто суму суспільних вартостей» [7], які не могли продуктивно співіснувати в одному політико-правовому та соціально-економічному просторі. Для початку руської Жакерії потрібна була лише наявність декількох чинників: нездатність держави силовим шляхом забезпечити правопорядок; група харизматичних вождів національного та регіонального масштабу; якась подоба «легітимації» у вигляді, наприклад, абсолютно сурогатної політичної «теорії»; набір ударних гасел, головними з яких стали «землю тим, хто її обробляє!» та «грабуй награбоване!». Першу обставину забезпечило зречення імператора Миколи І, всі інші – Українська Центральна Рада.

Відсутність бодай мінімальної суми суспільних вартостей, нездатність романовського імперського режиму (на відміну від режиму Габсбургів) сформувати та/або нав'язати мінімально необхідний для сталого функціонування спільноти набір таких вартостей населенню окупованих територій Речі Посполитої – основна, на нашу думку, причина глобальної політичної, воєнної, гуманітарної, правової, культурної та соціальної катастрофи, яка спіткала мешканців дев'яти південно-західних губерній Росії та, власне, і саму Російську імперію, а потім республіку в 1917 р.

Жодне з державних утворень (крім більшовицького), які намагалися накинути свою владу на території Східної, або «Великої України», – від Тимчасового уряду до Директорії УНР, в т. ч. й денікінський режим, – «так і не знайшли порозуміння з своїм народом» ані в сфері аграрної, ані в сфері робітничої політики. Попри війну та політичні події в країні , «селянство жило своїм суперечливим і вкрай нестабільним життям, вістря якого було спрямоване на бажання селян негайно оволодіти поміщицькими землями». «Особливої гостроти» ця «нестабільність» набула на територіях Правобережжя та частини Лівобережжя, тобто в районах «найбільшого селянського малоземелля» . [8]