Владимир Горбулин - Світова гібридна війна - український фронт

З точки зору воєнного будівництва, питання розбудови гібридних сил, здатних протистояти гібридній загрозі, значною мірою зводиться до питання єдиного управління компонентами гібридної війни. Історично флот і сухопутні сили, навіть їх окремі формування, існували відокремлено. Ознаки цього зберігаються досі. У ХІХ ст. поява у прусській армії генерального штабу була рішучим кроком до інтеграції родів і видів збройних сил на стратегічному рівні. У 1980-ті у США законом Голдуотера-­Ніколса були запро­ваджені міжвидові ( joint ) командування збройних сил оперативного рівня.

У 1990-ті у рамках НАТО була сформульована концепція багатонаціо­нальних міжвидових тактичних сил ( combined joint tactical forces ). Хоча вона не була реалізована повною мірою, але дала поштовх до більш глибокої інтеграції сил на нижчому рівні під єдиним командуванням в рамках Сил реагування НАТО і Бойових тактичних груп ЄС. В операції НАТО в Афганістані застосовувалися Команди реконструкції провінцій ( Provincial Reconstruction Teams ), які включали військовий і цивільний компоненти.

Концептуально можна говорити про те, що у гібридній війні реалізується принцип єдиного центру керування (штабу) звичайних та іррегулярних сил (включаючи інформаційні, терористичні і кримінальні елементи). Не всі військові фахівці вважають, що гібридне ведення війни є новим явищем. Але більшість погоджується, що «гібридність», тобто, за визначеннями Гофмана, одночасне й адаптивне застосування поєднаного набору інструментів боротьби несе нову якість. Передусім це стосується питань управління, що забезпечує координацію військових і невійськових засобів ведення воєнних дій.

Позиція НАТО і США

Говорячи про сучасне розуміння гібридних війн і гібридних загроз, слід підкреслити, що концептуально ці поняття формувалися у західних військових оборонних структурах, насамперед військових структурах США, з проекцією на майбутні війни і з метою побудови націо­нальної стратегії протистояння новим загрозам.

У Націо­нальній оборонній стратегії США 2005 р. новітнім загрозам було приділено окрему й особливу увагу. Позиція США та країн НАТО вибудовувалась у стратегічному плані для протидії ймовірним викликам і загрозам гібридного типу.

Поява нових форм ведення війни розширила спектр викликів, що відтепер включає, на додачу до традиційних загроз, також іррегулярні, терористичні і дезорганізаційні загрози ( disruptive threats ), пов’язані із застосуванням новітніх технологій і розрахованих на неочікуваний руйнівний ефект (кібербезпека, використання соціальних мереж тощо). Набір новітніх викликів і загроз продовжує розширюватися, але окреслена загальна тенденція до конвергенції, або розмивання традиційних розрізнень, у сфері безпекових загроз продовжує діяти і посилюватися, як свідчить російсько-­україн­ський гібридний конфлікт.

Слід відзначити також, що уявлення про новітні й майбутні війни після терористичного нападу на США 11 вересня 2001 р. формувалися під впливом концепції війни з терором та базувалося на провідній ролі асиметричних загроз, зокрема, створюваних противником з меншим військовим потенціалом. Це вплинуло на формування поняття гібридної війни, типовим прикладом якої вважається Друга ліванська війна 2006 р., під час якої угруповання Хізбалла, що значно поступалося за військовим потенціалом Ізраїлю, змогло завдати відчутних ушкоджень противнику і виявити слабкі місця в обороні Ізраїлю завдяки координованому застосуванню гібридних угруповань, що складалися з бойовиків та регулярних військ. Війна викликала занепокоєння також у США, ставши поштовхом для розробки теорії гібридної війни, з фокусом як на причинах успіху слабшого противника, так і на вразливих місцях оборони об’єктивно сильнішого суперника.

Однак деякі елементи концепції гібридної війни, розроб­лені на прикладах подій десятилітньої давнини під впливом війни з терором, потребують уточнень. Як показує російсько-­україн­ський конфлікт, гібридна війна не завжди є засобом, який противник з меншим потенціалом використовує проти сильнішого у військовому та економічному плані ворога[28].

Слід нагадати також, що війна з терором розгорталася у контексті завершення холодної війни, в умовах формування постбіполярного світу, коли США залишилися єдиною суперпотугою, а РФ розглядалася як партнер НАТО. Головними противниками Західного світу стали «Аль-­Каїда», «Талібан», потім ІДІЛ.