Володимир Лис - Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї

– Одягай, Мотрунко, запаску, пуйдеш гусей пасти, хай хоч гусак на тебе подивиться, як така стидлива.

– Корова у нас молочниця – цілий день на вигоні вибрикує.

– Ще комар ни вкусив, а вже відро сліз назбирала.

– Виглядала кума, а він псиська прислав, щоб на куму погавкав за вчорашні пироги.

– Візьму-но я лозину, піду сама дочку сватати.

– Гаврильцю, чого в тебе писок став, як рильце? Мо’, гороху чужого наївся?

– У неї коса така, що й мурахи цілують.

– Покличу місяця, щоб у відро заглєнув, ци я води принесла.

– Так пити хочеться, що й добрий кусок сала з’їла б.

– Розсокоталися, ніби Феську язикату побачили.

– Як півень ни встереже, то курка і два яйця зразу знесе.

– Так глєнула, що на другім силі горщики заторохтіли.

– Така криклива, що й ворота дрижать.

– Така гнівлева, що й двері бояться рипнути.

– Посватався на чуже сило, а типер у свему на дівок заглядаєця.

– Якби хто приніс пирога, то вона, може, й розчесалася б.

– Сім верст до небес, та на восьмім додом дорогу все їдно згадаєш.

– Чого то, кумо, ваш кум на вас вашим голосом вчора кричєв?

– Ліпше прийдіть взавтра, бо сьогоднє ще не всі пироги доїли.

– Жінка як тичка, зате чоловік у неї як бричка.

– Сідайте, Параско, бо, певно, вже у вас язик стомився.

– Та Явдоха така пройдоха, що й у болоті не замочиться.

– Така пролаза, що й крізь мишачу нірку пролізе.

– То ж так: хто за долею плаче, той сонця й літом ни побачить.

– Як дівка ни на ту ногу встане, то парубок на неї ни так гляне.

– Щось ви-те, куме, ни з того берега прийшли.

– Як був квас, то й не було вас, а тепер квасило, то де вас носило?

– Як наварив, Омельку, так і їж.

– Принесіте, куме, риби, то й хліб до неї буде.

– Кажеш, ти добрий? А ти-но руку пчолі настав.

– Ліпше самому по дорозі йти, ніж удвох із гицелем.

– Ранок – ото тобі й панок, як ни вспієш наробитись, будеш ввечері журитись.

– Зимою день, як літом у комара ніс.

– Робить, як комар, а їсть, як віл.

– У нас стики того сіна, що коза за день з’їла.

– Та так робить, що й мокре ліпше горить.

– Йшов свататися, та об гарбуза спіткнувся.

– Наївшися, напившися – гвавтоньки женитися. А як я зголодію, де ж я жінку подію?

– Ганька за Грицем сохне, а Гриць і не охне.

– Скіко м’яко ни стели, а самому твердо спати.

– Скоріше ожениться солом’яний парубок, як вийде замуж ота кам’яна дівка.

– Поле бачить, а ліс чує, де й Гаврило заночує.

– Поволочився за багатою, а у вбогої та любої – уже дитей трійко.

– Приніс відро чужого розуму, а хто пити буде?

– Такеї буйні вітри у нього в голові, що сусідські ворота обломилися.

– Дурного Гаврила й Параска побила.

– Скільки б воду решетом ни носив – ни порозумнішаєш.

– Порадив, як озеро ложкою вичерпати.

– Надіявся циган на пироги, то й борщу ни схотів.

– Лисиця і в сні курей бачить.

– Вівсяна каша себе хвалить, а люди – гречану.

– Сідайте, бо в ногах правди нима, у нас лавка чисто заметена.

– Чоловік з Кукурік, а прожив із маслом цілий вік.

– Ой, дорогеї гості, куди ж вас посадити, хіба горох перебирати.

– Добрий кіт, тико мишам часом підморгує.

– Ще кіт ни нявкнув, а вже миші танцюють.

– Конику-соколику, ни брикайся, бо циган хвоста вкраде.

– Пишається, як засватана на дисяте сило.

– Мій Федько курить бакун [2], а бакун його їсть.

– Старий чоловік глибоко ни вигоре, а борозна все їдно його жде.

– Кури, кури, їжте хоч дулі [3], як пшона нима.

– У глибокім колодязі найдальшу зірку видно.

– Повзеш як рак, то й рачайся.

– На свому полі і стерня ни так ноги коле.

– Ни той кіт, що мишей багацько наловив, а той, що кицю лапкою погладив.

– Як світ зранку тако сіріє, то й весілля звечора ни буде.

– На службу спізнишся, то батюшка ще простить, а спізнишся на поле – то ноги поколе.

– Як спішила до стола – ни вдягнула й постола.

– Чорний кінь пусля обіду буланим ни стане.

– Чула, що грім, а казала, що дзвін.

– На городі дичка, як та молодичка – сама файна, а яблучко кисле.

– Ни дивися сизим оком – голубом ни станеш.

– Допався, як Харитин до паранини [4].

– Скілько б ни бив кобелу, а кінь ліпше горати ни буде.

– Той хлопець, як теплий вітер, – приголубить і втече.

– Сонце собі ни забереш, а подивитися мона.

Бабуся Палажка, як я вже казав, була, попри її знання народної, більше язичницької міфології, дуже релігійною людиною, ревною парафіянкою, знала Біблію, біблійні оповіді, на які часом посилалася і цитувала. Та, як згадувала сама, колись, ще в юності, її дядько («дєдько» казала) Марко прочитав їй Соломонові приповідки, й вони їй вельми сподобалися, а що мала добру пам’ять, то й запам’яталися назавжди. Потім, казала, читав їй батюшка Стаховський з Любомля, з яким була знайома, а познайомилися в місті, де на якесь свято побувала й зайшла до храму (казали, що церква міська вельми хороша) і щось у священика спитала, а той здивувався, що вона знає Святе Письмо. Хоч як дивно, той священик потім приїжджав до бабусі на хутір. І вони разом, згадувала бабуся, про Святе Письмо бесідували.