Коллектив авторов - «10 успішних українських брендів»

Та від колосальних накладів до мізерних продажів книжок українські видавці перейшли досить швидко. Країна тонула в гіперінфляції. За короткий час багато наших співвітчизників утратили майже все. Люди зубожіли. Не мали за що вдягатися, їсти, платити комуналку, про літературу навіть не йшлося. З іншого боку, ціни на ресурси зростали настільки швидко, що 1994 року книжки виявилися в рази дешевшими, аніж папір, на якому їх друкували.

1994 року книжки виявилися в рази дешевшими, аніж папір, на якому їх друкували.

Із усіх гравців книжкової сфери в тій ситуації найбільше постраждали саме видавці. Поліграфічні підприємства піднімали ціну на свої послуги відповідно до курсу долара. Книготорговці часом забирали виторги і зникали, закривалися або ж розраховувалися з таким відтермінуванням, що ці гроші вже нічого не важили. А видавництва мусили платити поліграфістам за ціною, яка стрімко зростала, і марно чекати грошей від книгарень. Більшість із них просто закрилася.

Так описує тодішню ситуацію засновниця Олександра Коваль. Пояснює, що важливо було консолідуватися, шукати вихід разом із усіма колегами по цеху. «А оскільки це були темні часи без фейсбуку й інтернету, — згадує вона, — то знайти одне одного, хто вцілів на книжковому ринку, було не так просто. Єдина можливість — просто якось зібрати всіх разом».

Організувалися за допомогою паперових листів, телефонів. Таким чином, 1994 року до Львова з’їхалося 47 видавництв і книготорговельних організацій. Первинно це мала бути лише розмова про те, як вийти з кризи та розвивати ринок. Та видавці побачили можливість заодно й привезти до Львова книжки, щоб там їх продавати, тож перший форум став одночасно й ярмарком.

Проводили його в Національному музеї Андрея Шептицького, що біля оперного театру. «Чудове старовинне приміщення, — розповідає Олександра Коваль. — Мармурові підлоги. Халтурно зроблені стенди, полиці, що весь час падали, билися об підлогу, аж директор хапався за серце. А видавці були радісні, переповнені сподіваннями. Ми тоді знали, що все вдасться».

Запросили й закордонних партнерів із Польської книжкової палати (так називається польська асоціація видавців). Гості розповідали, як боролися за нульову ставку ПДВ у видавничій сфері. Пояснювали, які мають бути структурні зміни, щоби цей ринок почав розвиватися. Поляки на той час ще не далеко втекли від українських колег. З часу розпаду СССР і соцтабору відповідно минуло всього кілька років. Польський книжковий ринок не був ще міцний, але зміни вже відчувалися. Зокрема й завдяки згаданій нульовій ставці ПДВ, що дала вагомий поштовх. «Ми були переконані, що за два-три роки нас чекає те саме, що й Польщу, — каже Олександра Коваль. — Але не так сталося, як гадалося. Не лише книжкова сфера — вся країна пішла в інший бік. Корупція, імітація реформ...»

Львів’яни приходили на форум, але не так масово, як тепер. За три дні ярмарок відвідало близько півтори-дві тисячі людей. Квитків тоді ще ніхто не продавав, тому точну цифру з’ясувати неможливо. Зрештою, як працювати з рекламою, організатори і видавці теж тоді ще не знали. Поширювали інформацію через особисті контакти, надрукували кілька сотень афіш. Попросили міську раду їх розповсюдити, але потім виявилося, що їх просто викинули.

Перший Форум видавців відбувся завдяки ґранту фонду «Відродження» — $25 тис., щоправда, в українських карбованцях. Необхідною умовою отримання ґранту була закупівля трьох комп’ютерів «Apple». Один такий коштував $6 тис., тож це й відтягнуло на себе більшу частину бюджету. Решту витратили на обладнання, стенди, друк інформаційних матеріалів, проживання учасників.

З нагоди п’ятої річниці Незалежності 1996 року у Львові поряд із Палацом Потоцьких відкрили Палац мистецтв — найбільший за розмірами культурно-мистецький центр Західної України. Масштаби споруди здавалися вражаючими: 12 експозиційних залів площею понад 3,6 тис. м 2. Висота деяких залів — понад 8 м, а загальна площа Палацу мистецтв — 8,7 тис. м 2. З того часу й до сьогодні під його дахом проходить Книжковий ярмарок у рамках Форуму видавців. Щоправда, тепер, за словами Олександри Коваль, форум потребує більшого приміщення, і цілком можливо, що найближчим часом доведеться переїздити. Тільки невідомо куди.

2001 року відвідувачів раптово стало стільки, що організатори мусили закривати вхід.

Того ж року в програмі форуму з’явилися літературні заходи, які пізніше еволюціонують у Літературний фестиваль. А 97-го на форум приїхали перші в його історії іноземні видавці. Тоді ж уперше провели «Ніч поезії та музики» — подію, яка тепер стала візитівкою Літературного фестивалю.