Коллектив авторов - «10 успішних українських брендів»

У кризові роки ми нікого не звільняли і не скорочували, ми зростали.

Гасло «FEDORIV» — «create whatever» (створюйте будь-що) — якнайкраще передає сутність компанії. Адже це не просто рекламна чи брендингова агенція, у «FEDORIV» називають себе «креативною компанією». Їхня робота не обмежується створенням рекламного ролика, кампанії. «FEDORIV» може змінювати, скажімо, обгортку продукції, впроваджувати нові послуги чи якимось іншим способом впливати на позиціювання на ринку. Яскравим прикладом слугує ребрендинг Ощадбанку. У більшості українців банк асоціювався із застарілою пострадянською установою (зрештою, приблизно таким він колись і був).

Та коли ощад справді почав змінюватися, впроваджуючи технології, відкриваючи інноваційні відділення, необхідно було донести до українців переваги цих реформ.

До справи взялися фахівці «FEDORIV». Вони прибрали все зайве зі старої айдентики банку. Традиційне тло змінили темною та яскравою зеленими смугами особливого відтінку (фактично, пропустили прапор України через зелений світлофільтр). Замість безлічі хаотично розкладених у відділеннях роздаткових матеріалів «FEDORIV» запропонував єдине фінансове меню. Запустили на сайті «YouTube» канал «Oschadbank.tv», аби постійно звітувати перед акціонерами та вкладниками. Розробили інтерактивний додаток банку для привітань зі святами. Також компанія відмовилася від впровадження традиційної реклами (високобюджетні ролики із професійними акторами, масштабними декораціями) та почала працювати в жанрі документалістики. Знімали лише справжніх людей зі справжніми історіями. Як наслідок, порівняно з попереднім роком депозитний портфель Ощадбанку збільшився на 21%.

«FEDORIV» брався і за абсолютно безпрецедентні для звичних рекламних компаній проекти, наприклад, створення рок-шоу «Иначе» для культового гурту «ДДТ». Федоріву необхідно було створити формат концертної програми, розробити візуальну складову, знайти підрядників для реалізації технічних завдань. Хто бачив відео для цього концерту, не посперечається, що це вже ніякий не «креатив» — це мистецтво. Коли запитую Федоріва, як саме розробляють рекламу чи працюють над іншими творчими проектами, він посміхається й каже, що відповіді немає. Кожного разу по-іншому, залежно від клієнта й поставленого завдання. Творчість не може мати чітко алгоритмізованого підходу. Для прикладу, коли до Федоріва звернувся Юрій Шевчук із «ДДТ», то вони обоє разом із кількома молодими художниками й театральним режисером, вимкнувши мобільники, провели три доби на усамітненій дачі біля Києва. Художникам запропонували вигадувати що завгодно, не замислюючись, як це може бути втілено. Після цього до роботи долучилася команда креативників, що працюють із технологіями, і взялася розробляти технічні рішення. На тому етапі фундамент проекту на 60% був готовий, хоча попереду залишалося багато роботи. Знімальний процес і постпродакшн, якими керував молодий художник і рекламіст Олексій Сай, розтягнулися на півроку, але результат був того вартий. Зображення проектували на 10 екранів, головний під час одного з концертів мав розміри 16 метрів висоти і 56 метрів завширшки (а це немала п’ятиповерхівка). Такого ще ніхто не робив. Концертували в десятках міст не лише Росії та України, а й усього світу, серед них Нью-Йорк, Лондон, Гельсінкі. Проект «Иначе» став наймасштабнішим для гурту за останні 10 років.

Це був успіх. Але якщо глянути на хронологію, то лише один із перших великих успіхів «FEDORIVа». У компанії кажуть, що ця робота їх фізично виснажила, але зробила сильнішими. Далі було ще багато проектів. Швидше за все ви їх бачили по телевізору, в мережі, на білбордах. І більш, і менш сильні, але щоразу інакші, новаторські. Бо головне для Федоріва — це рух, розвиток. І створювати.

— Ким Ви хотіли бути в дитинстві?

— Якщо копати глибоко, то всі мої родичі за останніх років, мабуть, сто займалися творчістю. Мій дід, який мене фактично виховував, був кінорежисером-документалістом, а до того він працював театральним режисером, актором. Його мама була вчителькою літератури, а моя бабуся — акторкою-чтицею. Вона читала зі сцени прозу й поезію. Моя мама — режисерка філармонії. Це було творче середовище, тому я розумів, що не створений для роботи бухгалтера чи юриста.

Коли я замислювався, ким бути, то спершу була версія — кінооператором. Узагалі хотів стати режисером, але дід мені казав, що не треба вчитися на режисера. Краще на оператора, а бути режисером — це спосіб мислення. Я це розглядав, але треба розуміти, що в 90-х це не виглядало як сексі професія. Чорні роки. Грошей на телебаченні та в кіно не було зовсім. З іншого боку, мама боялася, що мене заберуть в армію, тому казала, що маю вступити до вишу, де буде військова кафедра.