Костянтин Москалець - Сполохи [Літературна критика та есеїстика]

Здесь есть возможность читать онлайн «Костянтин Москалець - Сполохи [Літературна критика та есеїстика]» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: ЛА Піраміда, Жанр: Критика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сполохи [Літературна критика та есеїстика]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

В основі письма Костянтина Москальця лежать тонкий естетичний смак, добра обізнаність із працями з філософії, естетики, культурології, вміння вловлювати тенденції певних літературних явищ, аналітичне мислення. Москалець виявляє високу культуру рецепції, ту культуру, яку в просторі українського слова сповідували його улюблені поети та критики Микола Зеров і Василь Стус. Вагомість цієї есеїстики і літературної критики полягає у поверненні до прямого, безпосереднього бачення, яке пошановує самобутність, індивідуальність усього сущого та спонукає задуматися над універсальними законами світобудови, ведучи до поцінування кожної миті буття.
* * *
Указ Президента України № 124/2015 Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка
На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка постановляю:
1. Присудити Національну премію України імені Тараса Шевченка 2015 року:
МОСКАЛЬЦЮ Костянтину Вілійовичу, письменникові — за книгу літературної критики та есеїстики «Сполохи».

Сполохи [Літературна критика та есеїстика] — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Схились до мушлі спогадів — і слухай:
усе, чого не зволиш, донесе
насторчене од ночування вухо,
що, як не ошукає, то спасе
і визволить із німоти і тиші
і від тяжкої — з кулаки — журби.
В глухому замурованім узвишші
туркочуть до світ-сонця голуби.
Поверне все — ні в чому не відмовить
і обдарує певністю сповна
блакитна мушля, та, що луни ловить
і від вслухання стала голосна.
(«Схились до мушлі спогадів — і слухай…»)

Вибудовуючи «Палімпсести» як цілісну картину внутрішнього світу, а не звичайну суму написаних за п’ять років віршів, Стус вдається до рідкісного в українській поезії прийому, коли останні рядки вірша завдають тему вірша наступного. Особливо це помітно у «київській» версії, де, скажімо, поезія «Верни до мене, пам’яте моя!» нерозривно пов’язана з наступною «Ти десь уже за пам’яттю. В пітьмі…», де «не крийся руками» із вірша «За читанням Ясунарі Кавабати» дзеркально відображається в подальшому «Мов лебединя, розкрилила тонкоголосі дві руки…».

Редукція публічної і колективно значущої подієвості не означає, однак, цілковитої байдужості до історії, яка розгортається в паралельному світі за колючим дротом. Радше навпаки: «Палімпсести» спрямовані на прочитання і зрозуміння, бо тільки прочитаний твір є воістину збереженим. Стус чудово знає, як багато найдорожчих його серцю людей схиляються над цими дрібно списаними аркушами, скільки змістів розкривається для них у цьому аскетичному письмі. Але не можна не помітити й іншого. Якщо виключити з «Палімпсестів» вірші, котрі входили до «Веселого цвинтаря» і «Часу творчості», то перед нами постане велична і сумна картина вичахання творчого пориву, коли дедалі зростаюча вправність майстра гальмується браком нових почуттів і творчого спілкування з рівними собі, змушена раз у раз повертатися до прийомів і тем, що колись виявилися продуктивними, але з часом втратили ефективність через надвикористання. Дивно, що Стус узагалі знаходив у собі сили творити серед катастрофічних умов радянських концтаборів: «Останнім часом трохи читаю, переглядаю старі вірші — багато незадоволень з самого себе. Юлієва критика, звичайно, слушна. Я сам чую, що деградував, але вдіяти проти того тяжко. Духовна дієта аж надто скромна. Ото й читаєш тільки, що по журналах. А в них не часто щось трапиться доброго» (до батьків, 13–17.06.1975). Давалася взнаки і відсутність мовного середовища, і тяжка форма виразки шлунка, і брак найнеобхідніших словників, і безліч інших речей, неправдоподібно жорстоких для нашого сприймання. Не слід забувати, що Василь Стус був напрочуд тонким і проникливим критиком та літературознавцем, до того ж, гранично відвертим у своїх рефлексіях, тож вигасання первісного творчого пориву і неодноразові повернення до випробуваних форм міг зауважити й адекватно описати сам: «Відчуваю, що непомітно консервуються форми сприймання й поетичного потоку. І з цим мушу миритися. Бо вірші в цих умовах — це й знаки своєї певності, самозбереження, а тому за консерватизм форми хапаєшся, як сліпий за паркан» (до батьків, 7-10.12.1975). Ми повинні віддати належне бездоганному смаку і суворій вимогливості поета — з кількох сотень віршів, написаних в ув’язненні і на засланні, він відібрав до «Палімпсестів» дійсно найдовершеніші твори, шліфуючи й удосконалюючи їх до останньої хвилини свободи. Однак є крихітний вірш, якого Стус не включив ні до «магаданської», ані до «київської» версій, і в якому, поміж тим, попри всю лаконічність, розкривається повнота осягнення екзистенційної безодні, що з нею віч-на-віч опинилися поет та його побратими й посестри, кращий цвіт Ренесансу 60-х:

Примусова плеяда
підневільних героїв
і Вітчизна не рада.
Боже, що ти накоїв?

Поезія і проза, літературна критика та есеїстика, численні переклади, з-поміж яких особливо вирізняються блискучі інтерпретації Ґете і Рільке — все це створено в нелюдських умовах, прихватками, часто — нелеґально, з неминучими санкціями за кожне написане слово. На всій творчій спадщині Василя Стуса лежить відсвіт виняткової, дивовижно обдарованої і вимогливої до себе особистості, таланту, який у кращих своїх здобутках сягає рівня того ж таки Рільке або Пастернака, з повним правом займаючи почесне місце на верховинах світового письменства XX століття. У комуністичного режиму було багато злочинів проти людства, і серед них — цілеспрямоване знищення Стуса, брутальна розправа з поетом, котрий посмів бути собою, називаючи речі власними іменами. Політика вбивала Стуса, релігія поезії животворила, він стояв на межі між двома безоднями, власне, сам був цією межею, межею людства — і вже незадовго до смерті, за кілька років перед кінцем Стус починає писати дивовижні листи додому. По суті, це останні його свідчення і твори, тон яких настільки оглушливо тихий, усміхнено-байдужий до всього, що сталося, впізнаваний і невпізнанний водночас, що, читаючи їх, відчуваєш потребу, аби такі листи — навіть такі, покреслені й понівечені цензурою, — ніколи не закінчувалися. Якраз цього періоду найбільше стосуються слова Юрія Луцького: «Перед нами не естет та інакодумець-інтелектуал, а жива людина в межовій, крайній ситуації, віч-на-віч зі смертю». Звичайно, нечувана для Стуса стриманість до певної міри пояснюється його бажанням пройти цензурний бар’єр; але оцієї погідності ранньої осені духу, який «сам у собі і собою ж врівноважений і вилагіднений», духу викшталтуваності й цілковитої випрозореності не дасться витлумачити жодними зовнішніми чинниками. Йому сняться віщі сни, у яких він прозріває те, «чого не міг збагнути при світлі розуму». Йому сняться прекрасні прозові сюжети, яких він уже ніколи не втілить. «Які добрі вірші (як літні дощі!) мені спадають на голову — на самоті, без запису, без конкрецій, а так, як віщий дар, …як сяєво жар-птиці… Я думаю, що й 1/10 з того, що я міг би зробити, я вже не реалізую» (до дружини, листопад-грудень 1984). Він безпомилково відчуває наближення смерті й починає готувати до цього рідних. Читаючи все це, розумієш, що потаємне, мовчазне й непомітне дозрівання кшталту завершилося, як завершилося й «самособоюнаповнення» — цей Стус повний собою по вінця. Його передсмертні листи пишуться вже не з «безодні сходу», до якої він вирушив у січні 1972 року — це послання з того Краю, який не збігається з жодним географічним або історичним пунктом. «Така рівновага на Сході», кажучи словами з його вірша, буває тільки перед народженням справді нового дня. «Можна сказати — все в мене є, хоч і не маю нічого», — підсумовує він своє життя в останньому листі до матері, до кінця залишаючись вірним парадоксальному стилеві й собі, вміщаючи в цьому собі повноту життєсмерті, Заходу і Сходу, осердя хреста, де всі початки й кінці зійшлися разом. Вірші, які не потребують запису, є різновидом або виявом тієї святості, яка не потребує канонізації. І тоді ми раптом розуміємо, що навіть у такому, незавершеному вигляді, життєвий проект Василя Стуса виявився успішним, а його жертвоприносини — немарними.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]»

Обсуждение, отзывы о книге «Сполохи [Літературна критика та есеїстика]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x