Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

Іван Самойлович.

Портрет роботи невідомого художника. Близько 1690 року

«Ян ІІІ Собеський у лавровому вінку».

Ю. Шимонович-Семигиновський. 1677 р.

Одначе зовнішня ситуація теж міняється. Польський воєначальник Ян Собеський отримав блискучу перемогу над турками під Хотином, і незабаром піднесена шляхта обрала його польським королем на місце померлого Михайла Вишневецького. На Правобережжі росло невдоволення проти Дорошенка через грабежі його союзників татар і турків. До того ж йому доводилося воювати ще з одним самозваним «гетьманом» – Михайлом Ханенком, що орієнтувався на Польщу. Самойлович усіляко налаштовував царський уряд проти Дорошенка, і в Москві почали холонути до ідеї «єдиної України», здійснення якої уявлялося все більш складним і далеким.

Ось у такий страшний час Мазепа стає близькою до Дорошенка людиною. Задушлива атмосфера Руїни – загальної підозрілості, недовіри й виказування повинна була залишити невитравний слід у душі Івана. Орлик згодом писав про Мазепу: «…усім відомо, як він нікому не вірив і як важко було заслужити його довіру». Десь у ці роки Мазепа пише свою поему, одну з трьох що дійшли до нас (точніше – думу), в якій з болем і гнівом міркує про трагічну долю України. Жорстокий докір він кидає своїм співвітчизникам:

Він засуджував гетьманів, що укладають союз із невірними, продаються за гроші полякам або прислуговують Москві. Така політика, на думку Мазепи, призводила до величезних бід в Україні:

На одвічне питання «що робити» Мазепа відверто відповідав: «Я сам бідний, не здолаю» і закликав «без жадної політики» взятися за руки:

Ця поема Мазепи, без перебільшення, є однією з найвірніших оцінок суті Руїни.

Працювалося з Дорошенком непросто. Хоча він був старший за Івана тільки на дванадцять років і свого часу теж учився в Києво-Могилянській академії, але вони походили з різних світів. З юних років Дорошенко служив у козацьких військах, пройшовши все повстання Хмельницького від рядового до полковника. Суворий, жорсткий і похмурий – з ним було складно знаходити спільну мову. Але дозволю собі припустити, що ідеали єдиної, сильної Гетьманщини, в які так свято і безкорисливо вірив Дорошенко, назавжди залишилися священними і для Мазепи. Своєрідним символом цих ідей сдугував усе той же Гадяцький договір, за який боровся батько Івана, якого тепер домагався від поляків Дорошенко і до якого знову звернуться старшини Мазепи в тривожному 1707 році.

Дорошенко цілком оцінив «розторопність і допитливість» – характеристика «Літопису» Самійла Величка 50 50 «для своєї росторопності и цекавости». – Величко С. Летопись. Т. II. С. 342. – молодого козака. Правда, займав він в оточенні гетьмана дуже своєрідне місце – йому довіряли, його цінували, до нього ставилися з повагою, але офіційного звання не давали й тримали на деякій дистанції. Іван брав участь у військових експедиціях Дорошенка, влітку 1672 року очолював гарнізон захопленого козаками Крехова 51 51 Щоденник польського посольства, 27 серпня 1672 року. – Pisma do wieku J. Sobieskiego. T. II. N 425. S. 1100. (в околицях Львова). Поляки зі злістю писали, що в Крехові Мазепа віддав католицький монастир «ворогові святого хреста на розграбування» 52 52 Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 6. С. 18. У Ю. Мицика ця польська звістка помилково датована 1669 роком, хоча вона, мабуть, відноситься до 1672 р. . Але в основному він займався дипломатичною діяльністю.

Біографи Мазепи (навіть О. Оглоблин, Д. Яворницький та ін.) вважали, що Мазепа тільки одного разу (чи двічі) їздив з дорученнями гетьмана в Туреччину. Насправді можна говорити, що Мазепа стає основним кур’єром Дорошенка в його переговорах зі своїми татарсько-турецькими союзниками. Перша згадка про його поїздки відноситься до весни 1673 року. Росіяни впіймали дорошенківського осавула, який під тортурами повідомив, що гетьман відправив до Криму козака, «прозвища ему Мазепа», за ордою, і що той вже прислав гінця зі звісткою, що хан виступає з Криму з усією кримською і ногайською ордою 53 53 Акты ЮЗР. Т. XI. № 68. С. 231. . У вересні того ж 1673 року Мазепу зустрічають у Рашкові на кордоні з Молдавією. Разом з товмачем 54 54 Тобто з перекладачем. він їхав з турецької землі, від султана, куди його відправив Дорошенко 55 55 Синбирский сборник. Малороссийские дела. № 13. С. 12—13. . Найцікавіше, що в обох випадках Мазепу, який очолював посольства, іменують просто «козаком». Повторюся, що реальна його роль при гетьманському дворі була незрівнянно вища.