Сергій Гальченко - Григорій Косинка

«В сумних архівах ГПУ» (за словами В. Сосюри) збереглися копії двох листів С. Васильченка до Г. Косинки і дві відповіді на них. Із них довідуємося, що відомий український письменник наприкінці 1931 р. перебував у скрутному матеріальному становищі («полетіли на Євбаз чоботи, одіяло, білизна») і тому змушений був писати до Харкова і поклопотатися у видавництві «ЛІМ» про одержання гонорару. Г. Косинка у листі від 7 січня 1932 р. звітував своєму київському вчителеві: «Подаю точну інформацію того, що я зробив:

1. Зважаючи на те, що т. СКРИПНИК має точно визначені дні прийому – 7, 17 тощо, я вирішив, не чекаючи на т. Плужника, зробити візиту сам.

Нарком прийняв мене сьогодні 7/I. Я говорив коротко, але зрозуміло: т. СКРИПНИК сказав мені в справі персональної пенсії, що він цілком стоїть і буде стояти за призначення Вам персональної пенсії – справа, мовляв, відповідних мистецьких організацій негайно подбати про те, щоб на обговоренні колегії НКО піднести клопотання… Принципова ж, каже, згода є… А решта – питання часу та нашої енергії. Щодо гонорару в “ЛІМ’і”, то й на цьому фронті ми досягли перемог: за розпорядженням т. СКРИПНИКА сьогодні ж робили в ДВОУ підрахунки…» ( Арк. 63 ).

12 січня 1932 р. хворий, голодний і надзвичайно делікатний С. Васильченко, якому лишилося жити сім місяців (помер фактично з голоду 11 серпня), просив Г. Косинку не домагатися допомоги – «важка це річ і гіркий хліб, куплений на ці кошти». Скаржився письменник на окрліт (радянську цензуру): у підготовленій до друку книжці «Збірка осінніх новел» «двоє з тих оповідань загриз на смерть – одне недруковане, а друге друкувалося в “Ж[итті] й Р[еволюції]”. “Вітер», може, пам’ятаєте, а третє («Осінній ескіз») покалічив і весь мій збірничок розсипався (5 новел). То такий мені жаль» ( Арк. 65 ). Класик української літератури мусив жити в нестерпних умовах – у надзвичайно тісному помешканні, яке не можна було назвати квартирою, температура взимку сягала плюс 4 градуси.

У цьому виданні вперше публікуються у хронологічному порядку всі оперативні матеріали, зібрані у справі-формулярі № 11454 у 2-х томах. Стан збереження переважної більшості документів – незадовільний, здебільшого, це затухаючі тексти машинописних передруків агентурних донесень, копії листів Г. Косинки і його адресатів, довідки, розпорядження, письмові завдання керівного аппарату ДПУ і довідки про їх виконання. На багатьох документах немає дати; вони підшиті до справи-формуляра не за хронологією. Деякі документи довелося датувати орієнтовно, щоб дотриматись хронологічного принципу.

На жаль, обсяг цієї книжки не дозволив опублікувати найкращі зразки шедевральної прози Г. Косинки, його листування в повному, але не дуже об’ємному обсязі із В. Винниченком, С. Васильченком, В. Стефаником, О. Кобилянською, М. Івченком та іншими кореспондентами, тобто вперше представити його епістолярну спадщину.

Без сумніву, давно вже на часі видання збірки творів Г. Косинки, окремим додатком до якої можуть бути документи цієї горезвісної справи-формуляра. Її документи потребують усебічного ґрунтовного коментаря, що є складовою частиною сучасних наукових видань.

Сергій Гальченко

Я родився, як відомо, 17 листопада 1899 p., але нічого в житті так не люблю, як автобіографій і – тому буду коротким:

Змалку робив поденно по панських економіях (Ужачівські та Григорівські лани), а коли трохи підріс і вивчився читати, то батько мій, робітник Григорівської цукроварні, і мене поставив на свою стежку: я дві зіми був робітником на фабриці.

А пізніше, здається, р[оку] 1914 я рушив із свого села (Щербанівка, Київського повіту) до Київа шукати долі… збірався чистити панам черевики, або дворником зробитись, але випадково, як усе в моєму житті, знайшов посаду регістратора у Земстві, почав самотужки учитись, одвідувати так звані «Гімназіяльні курси» і – скінчив 6 кл. гімназії. Багато читав, любив Горького, Винниченка, сам иноді дряпав оповідання, але палив їх, бо думав і думаю зараз: коли не можеш дати у творчости силу, рівну найкращим художникам слова, – не псуй паперу!..

Перше своє оповідання «На буряки» видрукував у газеті «Боротьба» за 1919 р., у мене тоді були «чорні дні», матеріяльна скрута і – помістив ради гонорару…

Року 1922 вид-во «Слово», у Київі, видрукувало мою першу книжку оповідань (дрібних) « На золотих богів».