Ромуальд Недзелько - Кресова книга справедливих

Українські радикали визнали, що врешті надійшла нагода, щоб розправитися з другим, «одвічним», але тепер зручним для усунення, супротивником, тобто поляками, які на цій території становили рішучу меншість.

Під німецькою окупацією українські емансипаційні спрямування зіткнулися з польською стійкою позицією, що потрібно захищати не лише національне буття, яке знаходиться під загрозою, але й довоєнні кордони. Українців не задовольняла обіцянка більшої автономії після війни – вони хотіли власної держави. Коли знайдення провідною елітою компромісного політичного рішення виявилося неможливим, було вирішено змусити польське населення покинути Східні креси. ОУН та її збройне плече, Українська Повстанська Армія, почали «антипольську акцію», яка прийняла характер геноциду, тобто організованого, масового винищення всіх осіб польської національності, здебільшого, цивільного населення: у 1943 – у Волинському воєводстві, [4] 30 липня 1943 р. Державне політичне представництво у Зверненні до українського народу закликало перестати масово вбивати польське населення та призупинити співпрацю з німецьким окупантом. Було задекларовано, що поляки не відмовляться від східних земель, і проголошено вшанування рівності громадянських прав та свобод для українців („Rzeczpospolita Polska”, 9 VIII 1943, передрук у: Prawdziwa historia Polaków. Ilustrowane wypisy źródłowe 1939–1945 , ч. 2: 1943–1944 , oprac. A.K. Kunert, Warszawa 1999, с. 1243–1244). а у 1944 році – у Східній Галичині, тобто Тернопільському, Львівському й Станіславівському воєводствах. [5] Щодо Волині було прийнято рішення про фізичну ліквідацію всього польського населення, а жителям Галичини було «лише» поставлено ультиматум, що вони, під загрозою смерті, повинні покинути цю територію, проте, на практиці спосіб проведення антипольської акції та її наслідки були подібними.

Польське підпілля, з Армією Крайовою на чолі, розпочало боротьбу проти УПА щойно після найбільшої хвилі вбивств, до яких дійшло в липні 1943 року у понад сотні місцевостях Волині. Збройні сутички, превентивні й запобіжні акції розгорілися у 1944 році на території Тернопільського, Львівського, Станіславівського й Люблінського воєводств. Після закінчення війни, знищення бандерівської партизанки в Ряшівському й Люблінському воєводствах продовжували підрозділи Польського війська та Корпусу внутрішньої безпеки. Останній етап конфлікту в 1947 році завершило виселення з південно-східних повітів близько 150 тис. українців у рамках операції «Вісла». [6] З чисельної літератури, в якій ідеться про хід конфлікту в сорокових роках, ми наведемо лише деякі роботи: A.L. Sowa, Stosunki polsko-ukraińskie 1939–1947 , Kraków 1998; G. Motyka, Tak było w Bieszczadach. Walki polsko-ukraińskie 1943–1948 , Warszawa 1999; Ukraińska partyzantka 1942–1960. Działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i Ukraińskiej Powstańczej Armii , Warszawa 2006; G. Hryciuk, Przemiany narodowościowe i ludnościowe w Galicji Wschodniej i na Wołyniu w latach 1931–1948 , Toruń 2005. Відмінні погляди, наприклад, у справі ідейних джерел націоналізму, адекватності кваліфікації злочинів супроти поляків як геноциду чи обґрунтованості проведення операції «Вісла», представляє, м.ін., Владислав Філяр ( Przed akcją „Wisła” był Wołyń , wyd. 2, Warszawa 2000). Позицію патріотично-кресових кіл, які не погоджувалися з «офіційною» наукою, виражали, м.ін., Eдвард Прус ( Atamania UPA. Tragedia kresów , Wrocław 1996; Taras Czuprynka. Hetman UPA i wielki inkwizytor OUN , Wrocław 1998; Stepan Bandera 1909–1959. Symbol zbrodni i okrucieństwa , Wrocław 2004) та Віктор Поліщук ( Dowody zbrodni OUN i UPA , Toronto 2000; Gorzka prawda. Cień Bandery nad zbrodnią ludobójstwa , Warszawa 2006); пор. також статті Люцини Кулінської та Чеслава Партача у збірній праці Stosunki polsko-ukraińskie w latach 1939–2004 , red. B. Grott, Warszawa 2004. Тезу про український геноцид (третій, поруч із німецьким і радянським) поляків, переконливо обґрунтовує Ришард Шавловський ( Wstęp [у:] W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945 , t. 1–2, Warszawa 2000; Trzy ludobójstwa , „Nasz Dziennik”, 10 VII 2003, та гасла про геноцид в Encyklopedii „białych plam” , t. XI, Radom 2003 i Encyklopedii katolickiej , t. XI, Lublin 2006).