Ромуальд Недзелько: Кресова книга справедливих

Ястшембський Станіслав

Ях Вінценти, о.

Ях Владислав, о.

Яцик Катерина

Яцина

Яців

Яців Стефан

Яцюр Семен

Ящишин

Ящишин Броніслава

Термін «польсько-український конфлікт» ми трактуємо як описове поняття, що стосується різних проявів антагонізму обох народів, які проживали на тій самій території II Речі Посполитої: поодинокі злочини, збройні напади, масовий геноцид, пацифікації, примусові виселення тощо.

M.A. Krąpiec, Cień nieosądzonych zbrodni , [у:] J. Kanas, Podolskie korzenie , Lublin 2002, с. 8.

Вважається, що під час окупації на Волині та в Галичині загинуло 700–800 тис. євреїв. Про те, що не всі українці погоджувалися з «остаточним рішенням», свідчить позиція греко-католицького митрополита Андрея Шептицького: «Вбивства євреїв, масові розстріли потрясли архієпископа так глибоко, що він опублікував чисельні пастирські листи, безпосередньо закликаючи своїх вірян: „Не вбивай!”. Шептицький порекомендував монастирям надавати євреям допомогу та заховання. Він сам під час погромів прийняв під свій дах декількох євреїв, у тому числі львівського рабина Давіда Кагане. Митрополит написав папі довгий лист, в якому описував щоденні вбивства на вулицях, остерігаючи вірних від морального здичавіння. Він послав листа з протестом до Гіммлера» (G. Lesser, Pogromy w Galicji Wschodniej w 1941 r. , [у:] Tematy polsko-ukraińskie. Historia, literatura, edukacja , red. R. Traba, Olsztyn 2001, с. 120). Про менш однозначну поставу митрополита відносно українських злочинів щодо поляків, див.: J. Wołczański, Korespondencja arcybiskupa Bolesława Twardowskiego z arcybiskupem Andrzejem Szeptyckim w latach 1943–1944 , „Przegląd Wschodni” 1992/1993, т. 2, з. 2.

30 липня 1943 р. Державне політичне представництво у Зверненні до українського народу закликало перестати масово вбивати польське населення та призупинити співпрацю з німецьким окупантом. Було задекларовано, що поляки не відмовляться від східних земель, і проголошено вшанування рівності громадянських прав та свобод для українців („Rzeczpospolita Polska”, 9 VIII 1943, передрук у: Prawdziwa historia Polaków. Ilustrowane wypisy źródłowe 1939–1945 , ч. 2: 1943–1944 , oprac. A.K. Kunert, Warszawa 1999, с. 1243–1244).

Щодо Волині було прийнято рішення про фізичну ліквідацію всього польського населення, а жителям Галичини було «лише» поставлено ультиматум, що вони, під загрозою смерті, повинні покинути цю територію, проте, на практиці спосіб проведення антипольської акції та її наслідки були подібними.

З чисельної літератури, в якій ідеться про хід конфлікту в сорокових роках, ми наведемо лише деякі роботи: A.L. Sowa, Stosunki polsko-ukraińskie 1939–1947 , Kraków 1998; G. Motyka, Tak było w Bieszczadach. Walki polsko-ukraińskie 1943–1948 , Warszawa 1999; Ukraińska partyzantka 1942–1960. Działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów i Ukraińskiej Powstańczej Armii , Warszawa 2006; G. Hryciuk, Przemiany narodowościowe i ludnościowe w Galicji Wschodniej i na Wołyniu w latach 1931–1948 , Toruń 2005. Відмінні погляди, наприклад, у справі ідейних джерел націоналізму, адекватності кваліфікації злочинів супроти поляків як геноциду чи обґрунтованості проведення операції «Вісла», представляє, м.ін., Владислав Філяр ( Przed akcją „Wisła” był Wołyń , wyd. 2, Warszawa 2000). Позицію патріотично-кресових кіл, які не погоджувалися з «офіційною» наукою, виражали, м.ін., Eдвард Прус ( Atamania UPA. Tragedia kresów , Wrocław 1996; Taras Czuprynka. Hetman UPA i wielki inkwizytor OUN , Wrocław 1998; Stepan Bandera 1909–1959. Symbol zbrodni i okrucieństwa , Wrocław 2004) та Віктор Поліщук ( Dowody zbrodni OUN i UPA , Toronto 2000; Gorzka prawda. Cień Bandery nad zbrodnią ludobójstwa , Warszawa 2006); пор. також статті Люцини Кулінської та Чеслава Партача у збірній праці Stosunki polsko-ukraińskie w latach 1939–2004 , red. B. Grott, Warszawa 2004. Тезу про український геноцид (третій, поруч із німецьким і радянським) поляків, переконливо обґрунтовує Ришард Шавловський ( Wstęp [у:] W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939–1945 , t. 1–2, Warszawa 2000; Trzy ludobójstwa , „Nasz Dziennik”, 10 VII 2003, та гасла про геноцид в Encyklopedii „białych plam” , t. XI, Radom 2003 i Encyklopedii katolickiej , t. XI, Lublin 2006).

W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo... ; H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim 1939–1946 , Wrocław 2004; S. Siekierka, H. Komański, K. Bulzacki, Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich w województwie lwowskim 1939–1947 , Wrocław 2006; Z. Konieczny, Stosunki polsko-ukraińskie na ziemiach obecnej Polski w latach 1918–1947 , Wrocław 2006. Остання позиція вміщає додаток, який є розширеною версією попередньої публікації: Zbrodnie nacjonalistów ukraińskich na ludności cywilnej w południowo-wschodniej Polsce (1942–1947) , red. Z. Konieczny, Przemyśl 2001.

Дані з „Na Rubieży” («На рубежі», до № 66) у своїх двох книжках використав Станіслав Ястшембський: Martyrologia polskiej ludności w województwie lwowskim w latach 1939–1947 [Katowice 2004] i Ludobójstwo ludności polskiej przez OUN-UPA w województwie stanisławowskim w latach 1939–1946 , Warszawa 2004. Готується повне зібрання матеріалів щодо Станіславівського воєводства.