Віктор Савченко - Павло Скоропадський

Новий 1917 рік починався для Скоропадського успішно – він був тимчасово призначений командувачем 34-го армійського корпусу що базувався у Подільській губернії, перебуваючи у резерві. У листах до дружини він виявляв свою «фронду» – співчував убивцям Распутіна, критично висловлювався щодо військових та державних талантів імператора. Павло Скоропадський був шанувальником великого князя Миколи Миколайовича Романова, якого він хотів бачити на престолі. Після Лютневої революції Микола Миколайович був призначений главкомом, хоча тільки на дев’ять днів (2–11 березня 1917 р.).

Події 23–28 лютого 1917 р. привели до перемоги революції, уся велика імперія опинилась у руках учорашніх опозиціонерів. У листі до дружини, вже після революції, Скоропадський напише: «…у таку важку хвилину не можу без розчулення згадати новий наш уряд, так розумно він діє, і коли государ звільнив мене від присяги, я йому, новому уряду, прихильний усією душею, що енергійно проводжу у довірених мені частинах. Всі ці добродії: Родзянко, Львов, Гучков, Керенський і компанія – розсудливі люди, і ми, і вся Росія мусимо дякувати долі, що влада захоплена ними, і дай Боже нашій багатостраждальній Батьківщині, щоб вони втрималися при владі…» Скоропадський – революційний генерал – умовляв і переконував солдатів підтримувати Тимчасовий уряд і таврував «похмуре минуле».

Майбутній гетьман писав дружині, що дуже хоче взяти «… жваву участь у суспільному житті». Скоропадський мріяв про політичну кар’єру, і в цьому ж листі дружині він відкриває свої потаємні сподівання: «Данилкові [сину гетьмана. – В. С ] потрібно вчитися по-малоросійськи, я теж купив собі книжку і збираюся, можливо, зробитись українцем, але мушу сказати по щирості, не дуже переконаним». Фраза «зробитись українцем» і намагання вивчити українську мову свідчать як про зміни у національній самоідентифікації генерала, так і про наміри взяти активну участь в українському політичному житті. В березні 1917-го Скоропадський тільки думає стати «українцем», все ж вважаючи себе людиною російської культури та ліберальних переконань. У спогадах він зазначить, що в березні 1917-го «…вперше довідався з «Киевской мысли» про українську демонстрацію… подумав у той час, що це робота ворогів з метою посіяти розбрат у нашому тилу».

Скоропадський передчуває, що революція не зупиниться на півзаходах, що настане «чорний переділ» і погром садиб, що незабаром із мільйонера він може перетворитися на жебрака, обтяженого великою родиною. У квітні 1917-го Скоропадського переконували у тому, що генерал «…мусив би взяти участь в українському русі, що… міг би бути видатним українським діячем, гетьманом». 5 травня у Києві відкрився Перший Всеукраїнський військовий з’їзд, що виступив за автономію України та переформування армії за національно-територіальним принципом. З’їзд створив Український Генеральний військовий комітет при Центральній Раді, що взявся за організацію українського війська. Незабаром Симон Петлюра став головою Генерального комітету. Військовий міністр Тимчасового уряду О. Керенський, прибувши до Києва 20 травня, заявив, що перегрупування військ за національним принципом у сучасних умовах війни є неможливим. Скоропадський вважав, що українізація зруйнує армію і підштовхне до розпаду Росії. 10 червня Центральна Рада прийняла свій Перший Універсал, що проголошував автономію України. В Україні виникає свій автономний уряд – Генеральний Секретаріат, на чолі із письменником В. Винниченком, С. Петлюру було обрано генеральним секретарем (міністром) військових справ. Чиновники Тимчасового уряду розглядали діяльність Генерального комітету як «самозванство», що тягне на кримінальну відповідальність, «комітетчикам» погрожували арештами. Лунали заклики «зброєю покарати зрадників і австрійських шпигунів». Загальноросійське військове командування відмовлялося від контактів з Генеральним комітетом, незважаючи на те, що процес самочинної та стихійної українізації вже почався.

У червні 1917-го Тимчасовий уряд вирішив провести широкомасштабний наступ на фронті, маючи на меті повернути Галичину під владу Росії та розгромити австро-угорську армію. Наступ було почато 18 червня, але вже через три дні стало зрозуміло, що він провалився. 34-й корпус Скоропадського був призначений для наступу. Однак частина корпусу відмовлялася брати участь у боях і постійно мітингувала. Генерал Скоропадський разом з комісаром 7-ї армії Борисом Савинковим виступав перед вояками, переконуючи їх узяти участь у наступі. Юрби солдатів проводжали агітаторів гиком і свистом. Після невдач червневого наступу 34-й корпус було відведено у резерв.