Віктор Савченко - Павло Скоропадський

1901 р. до Павла Скоропадського перейшли всі родинні землі, палаци та будинки Скоропадських, що становило великий капітал. До величезного майна Скоропадських шлюб Павла Петровича з Олександрою Дурново додав три маєтності у В’ятській, Костромській та Нижегородській губерніях із землями та лісами, що мали вартість до 400 тис. рублів золотом.

Коли у січні 1904 р. почалася Російсько-японська війна, Скоропадський написав рапорт з проханням про відправлення на Маньчжурський фронт. Він взяв участь у Російсько-японській війні, воював у чині осавула Забайкальської козацької дивізії, ад’ютантом командувача російського Східного військового загону графа А. Келлера, ад’ютантом головнокомандувача російських військ на Далекому Сході генерала М. Ліневича. Як командир сотні козацького полку Скоропадський брав участь у запеклих боях, а як ад’ютант – відповідав за розробку операцій на Корейському театрі воєнних дій.

Восени 1905 р. Павло повернувся з фронту до столиці вже ротмістром, кавалером золотої Георгіївської зброї і орденів Святого Володимира ІV ступеня, Святого Станіслава II ступеня, Святої Анни IV та III ступенів. З грудня 1905 р. Скоропадський служить флігель-ад’ютантом у палаці Царського Села, ставши командиром лейб-ескадрону кавалергардів. Він чергує при особі імператора, бере участь в офіційних прийомах та обідах, спілкується з вінценосною родиною, заводить дружбу з великим князем Дмитром Павловичем. У грудні 1906 р. Скоропадський отримав погони полковника, у 33 роки ставши одним з наймолодших полковників. Він обласканий милостями та чинами, службова характеристика його бездоганна.

У червні 1910 р. полковник Скоропадський одержав свій перший полк – 20-й Фінляндський драгунський – і переїхав до Фінляндії, де знаходився полк. У квітні 1911 р. Павло став командиром лейб-гвардії кінного полку, що ніс службу з охорони імператорської родини, він дістав придворний чин флігель-ад’ютанта імператора, а з квітня 1912 р. стає генерал-майором почту його імператорської величності. Скоропадський забуває про Україну й ототожнює свою особу з аристократією, що робить свою кар’єру при дворі Романових. Барон Вранґель писав про нього: «Середнього зросту, пропорційно складений, блондин із правильними рисами обличчя, завжди ретельно, з точним дотриманням форми одягнений… Начальники були завжди ним дуже задоволені й охоче висували його на кращі посади, але багато хто з товаришів його не любили. Йому ставилися в провину сухість і замкнутість. Згодом на ролі начальника він виявив ті ж основні риси свого характеру: велику сумлінність, працездатність і наполегливість у досягненні наміченої мети. Порив, розмах, рішучість – ці якості були йому чужі». У 1918 р. В. Зеньківський додасть: «Гетьман був високою, стрункою людиною, із рвучкими рухами, із частою усмішкою на обличчі. Обличчя розумом не дихало, хоча на ньому не раз можна було побачити «розумні» вирази. Усмішка здавалася часом таємницею, насмішкою над чимось, над становищем, над усім – ніби він грав роль і сам над собою іронізував».

Скоропадський тим часом стає ще й масоном, причому вже у 1914 р. доходить до 4-го ступеня «таємного майстра» масонства. Він «засвітився» у київській масонській ложі Святого Андрія Первозваного і як член капітулу «Нарцис» містичного ордену мартиністів-розенкрейцерів. Українські історики замовчують політичні переконання й особливості кар’єрного злету генерала Скоропадського, вказуючи, що політикою він почав займатися тільки з осені 1917 р. Але це не зовсім вірно. У сорок три роки Скоропадський уже був сформованою людиною з ліберальним колом спілкування.

У Першу світову війну генерал Скоропадський – командир лейб-гвардії кінного полку. Особливо відзначився Скоропадський у серпневих боях 1914 р. у Східній Пруссії. У бою під Краушеном Скоропадський тимчасово командував 1-ю бригадою кінної гвардії, що брала участь у наступі на Кеніґсберґ. За відчайдушну атаку під Краушеном Скоропадського було нагороджено орденом Святого Георгія 4-го ступеня. Тимчасово Павлові Петровичу довелося покомандувати кінною дивізією. Начальником штабу дивізії Скоропадський призначає П. Вранґеля. Згодом Павло Петрович повернувся до командування кінною бригадою, а потім знову командує лейб-гвардії кірасирською дивізією. Незабаром Павло Петрович став командувачем бригади 1-ї Кінної гвардійської дивізії, до якої входили кавалергарди та кінногвардійці. У 1915–1916 рр. Скоропадський тимчасово командував 5-ю гвардійською кавалерійською дивізією, гвардійським корпусом 5-ї армії. З літа 1916 року Скоропадський уже генерал-лейтенант. Гвардійський кінний корпус, у якому воював Скоропадський, було переведено до Південно-Західного фронту й перебазовано на Волинь.