Ігор Коляда - Квітка Цісик

Цікавою була доля сина отця Евгена Дуткевича – Івана, який народився 4 липня 1865 року, а після закінчення кадетської школи у Львові вступив у військову академію у Вінер-Нойштадті, де вже згодом став капітаном. А коли Івана Дуткевича представили до чергового звання майора, він знайшов своє кохання. Зрозуміло, що дорога від Львова до Рудного, де жили батьки, була не такою аж довгою, а тому він тут часто бував. Там і познайомився з дівчиною-служницею свого батька, яка була з бідної родини і працею на фільварку заробляла на прожиття. Вона називалась Розалією, на прізвище Яцишин. Народилася 6 травня 1878 року і була молодшою від Івана на 12 років. Була дуже красивою і мала вроджену інтелігентність. Не дивно, що молодий капітан закохався в неї і оголосив родині про своє одруження. Батьки були категорично проти. Тільки після того, як у закоханих народилася третя дитина, батьки дали згоду на їхнє одруження. З війська Іван був демобілізований і відправлений у запас в чині обер-лейтенанта. Родина відвернулася від нього й відверто ігнорувала його дружину. Справа закінчилася тим, що ображений на рідню Іван забажав дістати зі спадку батька свою частку. Його бажання було задоволене, і він став власником чималої спадщини. Для своєї дружини винайняв учителя французької мови та вчителя гри на фортепіано. Рузя дуже швидко все опанувала і в багатьох випадках перевершила своїми знаннями та музичною вправністю тих, хто її ігнорував. Іван Дуткевич виявився дуже підприємливою людиною. Саме він перетворив Рудне на курортне містечко, куди завдяки гарному сполученню з’їжджалось львівське панство, щоб відпочити та циндрити грошики.

З Розалією Яцишин в Івана Дуткевича було п’ятеро дітей.

Остання дитина отця Евгена Дуткевича, Марія (1866 року народження) у 19 років стала дружиною архітектора Василя Нагірного, той народився 11 січня 1848 року у селі Гірному (тепер – Стрийського району, Львівської області) в сім’ї середньозаможних господарів Степана та Анни Гриньовських. Василь Нагірний був прадідом Квітки Цісик. Навчаючись у першому класі реальної школи, Василь втратив батька і мусив сам заробляти на прожиття приватними уроками. По закінченні трьох класів реальної школи у 1866 році, Василь Нагірний поїхав до Львова з метою продовжити навчання а приїхавши, не маючи ні знайомих, ні достатніх коштів на прожиття, він був прийнятий до новоствореної бурси при «Народнім Домі». У 1870 році Василь Нагірний став слухачем «Технічної академії». Він був членом товариств «Академічний гурток» і «Дружний Лихвар». Заощадивши трохи грошей зі своїх заробітків, після закінчення першого курсу у вересні 1871 року поїхав до Цюриха, де записався на підготовчий курс до Політехніки, а у 1872 році перейшов на відділ будівництва. Після закінчення навчання в Політехніці у 1875 році Василь Нагірний працював довгий час у бюро свого професора Штадлера в Цюриху.

Одразу після приїзду до Львова восени 1882 року, Василь Нагірний взявся до проектування церков. Перша церква, взірцем для якої послужив Софійський собор у Царгороді, була побудована в Яричеві Малому. Проект був розроблений вже 1883 року, а збудовано й освячено церкву 1890 року. При освяченні Василь Нагірний отримав срібну медаль з рук митрополита Сильвестра Сембратовича. Його неймовірною енергійністю і працьовитістю варто захоплюватись: на 1898 рік припадає закладення вже 54-ї його церкви (в Яворові). До 1902 року Василь Нагірний виготовив проекти для сотні церков, вісімдесят три з яких – муровані, а всього за його проектами побудовано більше 200 церков. У 1883 році разом з Евгеном Дуткевичем, Северином Держком, Левом Павенцьким, Корнилом Устияновичем, Іваном Костецьким заснував товариство «Народна Торгівля». Організовуючи це товариство, Василь Нагірний мусив докласти чимало зусиль для переконання багатьох людей у корисності цієї справи та в необхідності прилучення до неї. Одним із тих, з ким він на той час познайомився, був і отець Евген Дуткевич з Рудного, який радо зустрів ідею розбудови української кооперативної торгівлі. Отцеві не міг не заімпонувати молодий, симпатичний і вже відомий у Галичині інженер, що пройшов довгі роки вишколу в Швейцарії. Авторитет Василя Нагірного за короткий час після прибуття в Галичину настільки зріс, що його обирають до ради Крилошанського банку, де зберігалися фонди вдів та сиріт греко-католицьких священиків. 29 червня 1883 року в Народному Домі відбулося друге народне віче для русинів, на якому Василь Нагірний виголосив сенсаційну доповідь про економічні справи в Галичині. Допоміг йому в цьому Іван Франко. Доповідь справді справила приголомшливе враження, засвідчила нужденне становище Галичини і вказала на те, куди вона прямувала завдяки тодішній управі краєм.