У семирічному віці Володимира віддали до народної школи. Шкільна наука приваблює хлопця, жага до навчання в нього така ж сильна, як і до інших виявів життя. Легко опановуючи знання, він завжди був першим учнем у класі. Саме тому його вчителька переконала батьків Володі в тому, що він повинен навчатися далі. Батьки погодилися – і Володимир, щоб здобути середню освіту, вступив до чоловічої гімназії.
Учні гімназії переважно були дітьми заможних батьків, які могли собі дозволити сплачувати за навчання доволі велику суму. Батьки ж Володимира насилу знаходили гроші, щоб заплатити за кожен наступний семестр навчання сина, інколи вони навіть не встигали платити своєчасно. Найімовірніше, якби не допомога старшого брата Андрія, навчання хлопця закінчилося б досить швидко.
Винниченкові пощастило, і він мав змогу вивчати історію, фізику, іноземні мови, географію, навіть відвідувати уроки співу й гімнастики. Але ставлення до нього в гімназії з боку учнів завжди було зверхнім. Ким він був в уявленні однокласників? Хлопцем з незаможної родини, який завжди розмовляв українською, що на той час сприймалося як доказ його приналежності до соціальних низів.
Не раз він чув у гімназії образливі дорікання: «Мы тебя учим на чиновника, а не на свинопаса». Але це чув той самий хлопець, який з дитинства звик боротися й перемагати. Володимир завжди відчував свою внутрішню перевагу, то ж як він мав реагувати на презирливі погляди, на таку зневагу до всього, що було його життям? Звісно ж протестом! Винниченко, навмисно загострюючи конфлікт із деякими учнями та вчителями, демонстративно розмовляв українською та пишався своїм походженням.
У цей же час він починає цікавитися літературною творчістю. Уже за першу свою поему про Запорозьку Січ, написану ще в чотирнадцять років, В. Винниченко дістав тиждень темного карцеру в гімназії, який потім назвав своїм «першим політичним ув’язненням».
Володимир, досягнувши дев’ятнадцятирічного віку, вже мав певні літературні уподобання. Він захоплювався творами М. Горького (вплив якого відчувається в ранніх новелах Винниченка), Т. Шевченка, Панаса Мирного. Та майбутній письменник полишає гімназію, бо нестатки не дали змоги продовжити навчання. Заробляючи на життя поденщиною, він подорожує рідною Україною. Спостереження та враження від цих мандрів, що тривали рік, Винниченко пізніше використав у власній творчості.
Проте зовсім від навчання Володимир не відмовився: він склав іспити екстерном, коли мешкав у свого брата Андрія, який працював наглядачем у тюрмі містечка Златопіль. У місцевій гімназії В. Винниченко й отримав документ про освіту. Але Володимир і там шокував викладачів: коли йшов на іспит, одяг солом’яний бриль, вишиту сорочку, на руку взяв кирею. Екстравагантні вчинки та епатаж – ось чим він відповідав на зверхність і спроби його принизити.
Майбутній знаний письменник, отримавши документ про освіту, поринає у світ літератури і робить це з притаманними йому напором та зухвалістю. Незважаючи на те, що був лише початківцем, він не вагаючись відіслав свою поему «Софія» до редакції поважного львівського часопису «Літературно-науковий вістник». Ще й супроводив її листом, рядки з якого підкреслюють його впевненість у власних силах: «Прошу <���…> надрукувати мою «Софію».
Я вже раз посилав вам, та Господь її знає, де вона ділась, бо ніякого ні від кого одвіту не маю. Гадаю, що на кордоні не пропустили її через те, що написав її гімназист, а гімназистам, відома річ, нічого ні писать, ні друкувать не можна. Коли ж вам вона не придатна, то благаю надрукувать в якому-небудь другому українському часописі… Мені ж, благаю, напишіть (в случаї, якщо вона не може бути надрукована), чим вона непридатна. А як надрукуєте, то і об сім сповістіть».
Вже в цьому короткому листі відчувається зухвалість, притаманна В. Винниченкові, бо хто він був на той час? Але вимоги свої він висловлював чітко! Ця поема, присвячена розробці відомої у світовій літературі теми нещасливого кохання дівчини з бідного роду до панича, якою переймалися Т. Шевченко, Панас Мирний та І. Нечуй-Левицький, була ще досить слабкою, але на літературній ниві у Володимира все було ще попереду.
У серпні 1900 року Винниченко вступає на юридичний факультет Київського університету. На той час студенти, захоплені ідеями національного визволення України та її автономії, постійно страйкували, брали участь у демонстраціях протесту проти політики уряду. Це була його стихія. Щоб приборкати юнаків, було впроваджено виключення з навчальних закладів – така доля спіткала і В. Винниченка, тому провчився він в університеті лише три семестри. До того ж з відрахуванням його позбавили права вступати до будь-яких інших вищих навчальних закладів.
Читать дальше