С. Лунiн - Іван Самойлович

Отже, після боїв у лютому 1668 р. у полоні опинилися воєводи: сосницький Лихачов, прилуцький Загрязький, батуринський Клокачов, глухівський Кологривов. Князь Ігнатій Волконський загинув, коли Стародуб, де стояв його гарнізон, взяли запорозькі полковники Соха й Борона. З Полтави, Лубен і Миргорода воєвод вигнали без опору.

Російські залоги Переяслава й Ніжина витримали натиск, більш того, Шереметьев не злякався відправити до Остра з Києва частину своїх сил, завдяки чому місто встояло перед козаками полковника Василя Дворецького. Але становище самого Шереметьева було незавидним. Він писав у Москву про те, що запасів надовго не вистачить і що він зі страхом чекає на Дорошенка й татар.

На початку березня повстання перекинулося й на Слобідську Україну, зокрема виступив Змїївський полк на чолі з Іваном Сірком. Сірко невдало спробував захопити Харків, бився проти росіян під Охтиркою і десь до осені опинився вже в Чигирині.

Річ Посполита обіцяла допомогти цареві в боротьбі проти козаків, але ніяких заходів не вжила. Однак Росія й власними силами нанесла контрудар Брюховецькому У квітні князь Костянтин Щербатий та Іван Лихарев здобули перемогу під Почепом, у червні – під Новгородом-Сіверським. Князь Григорій Ромодановський обложив значні українські сили в Котельві й Опішні, містечках за півсотні кілометрів на північ від Полтави.

Тим часом Брюховецькому було не до війни. На Лівобережжі його зненавиділи за те, що з початком повстання він дав повну волю запорожцям. Тому полковники східної сторони Дніпра не могли дочекатися Дорошенка. А після того як Брюховецький у своєму полюванні на відьом дійшов до того, що наказав спалити заживо гадяцьку полковницю Гостру, від нього відвернулися і майже всі запорожці.

Дорошенко з Тукальським запропонували Брюховецькому привезти свою булаву до Чигирина й визнати владу правобережного гетьмана, а собі взяти Гадяч із передмістями. Брюховецький розлютився, розірвав стосунки з ними і наказав ув'язнювати правобережних козаків. Розуміючи, в якому скрутному становищі він опинився, гетьман відправив у Туреччину послами Гамалею, Лавринка й Безпалого. Потребича-Гречаного з тією ж метою він послав до Криму. 2 квітня посли приїхали до Адріанополя, де мешкав тоді Мехмет IV, і просили прийняти всіх українців у вічне підданство султана на таких умовах: не брати ніяких поборів і оберігати від царя московського та від короля польського. Брюховецький мав стати київським князем. Султан погодився, і невдовзі до Гадяча прибули кримські татари для складання присяги. Новий підданець султана подарував їм сім тисяч червоних, а вождю, Челібею, – карету з кіньми й килимами та двох дівок.

Ближче до літа Брюховецький разом із татарами виступив у похід проти Росії й зупинився під Диканькою, очікуючи лівобережних полковників. Але замість них він дочекався війська Петра Дорошенка, якого по всьому Лівобережжю зустрічали наче короля. Майже вся старшина, разом із полковником Самойловичем, не вважала за потрібне заступатися за свого очільника (підтримали його лише Василь Дворецький та єпископ Мефодій, яких Дорошенко за це наказав ув'язнити). Брюховецький звернувся по допомогу до татар, але вони не бажали втручатися в козацькі справи.

Спочатку Дорошенко надіслав до суперника десятьох сотників із пропозицією віддати булаву добровільно. Той наказав закувати їх у кайдани й відіслав до Гадяча. 8 червня, коли з'єдналися полки з обох боків Дніпра, почалася чорна рада. Козаки ухвалили привести силою Брюховецького на суд правобережного гетьмана до Сербинської Могили.

За колишнім боярином послали якогось сотника з козаками. Захистити Брюховецького намагався запорозький полковник Іван Чугуй, єдиний, хто з ним доти залишався. Але один у полі не воїн – Брюховецького схопили й потягли на розправу. Дорошенко, сидячи на коні, запитав суперника, навіщо той уперто не віддавав булаву, але не домігся у відповідь ані слова. Тоді Дорошенко дав знак рукою, й Брюховецького розшматували. Разом з ним убили ще кількох запорожців, серед них уже згаданого вище Івана Соху. Чугуй урятувався (і трохи не підбив козаків на бунт проти самого Дорошенка). Тіло переможець розпорядився поховати в Гадячі, у Богоявленській церкві, збудованій загиблим гетьманом, а вдову Дарину Брюховецьку з дочкою відвезли в Чигирин, де вони довго перебували в полоні.

До речі, у 80-х pp. з дочкою колишнього гетьмана побрався Григорій Самойлович. Брюховецького, як уже згадувалося, у 1665 р. за великі послуги Росії цар зробив боярином і надав дозвіл одружитися з князівною Дариною Довгорукою, чия тітка, Марія Милославська, була дружиною самого царя. Утім, за іншими відомостями, набагато вірогіднішими, колишній слуга Богдана Хмельницького одружився з Дариною Ісканською, пасербицею князя Долгорукого й племінницею стрілецького голови Івана Єлагіна.