Ростислав Коломієць - Лесь Курбас

Але Курбас проходив «стажування» і в інших віденських театрах. На сцені Німецького народного театру він мав можливість відкрити для себе драматургію Франка Ведекінда, у травні 1908 року подивитись його «Пробудження весни», п’єсу, яка порушує проблеми статевого виховання та претендує на критику святенницької моралі. Такого ще не знав український театр. Ірина Волицька справедливо вважає, що раннє знайомство з Ведекіндом підготувало Курбаса до сприйняття німецької експресіоністської драми й відкрило гіпотетичні можливості для сполучання пантоміми і словесної драми, звуку мови і літургії, пластики і музики.

З Віднем Курбас був пов’язаний і пізніше, уже не будучи студентом університету. У столиці імперії існувало кілька українських товариств – «Січ», «Родина», «Поступ», куди входили робітники, студенти – вихідці з Галичини. Віденське земляцтво українців запрошувало його на свої вечори як читця-декламатора, зокрема на вечір пам’яті Шевченка. Під час одного з таких приїздів до Відня Курбас, ймовірно, міг виступити як статист у «Едіпі» Макса Рейнгардта. Відомо, що, гастролюючи, Макс Рейнгардт нерідко запрошував місцевих студентів взяти участь у масових сценах вистави. Якщо така можливість існувала, то ж як допитливому і жадібному до театральних знань і умінь нею не скористатися? Цілком ймовірно. Фактично це була чи не єдина спроба побачити принципово іншу сценічну естетику.

Минуть роки, і Курбас поставить одну з кращих своїх вистав «Цар Едіп». І скільки б не теоретизували театрознавці щодо самобутності курбасівської постановки, і самий факт його звернення до цієї п’єси, і сама естетика постановки – не окремі мізансцени, а саме естетика – обумовлені незабутніми враженнями від постановки Макса Рейнгардта…

Улітку 1908 року після закінчення першого курсу Віденського університету Лесь Курбас повертається до родинного гнізда у Старому Скалаті. Батько почувався вкрай погано. 10 вересня 1908 року Степана Курбаса, видатного актора і режисера театру «Руська бесіда» не стало. Про повернення до Відня уже не йшлося. Майбутнє матері і сестри Надії залежало тепер від Леся. На сімейній нараді було вирішено, що Лесь продовжуватиме навчання у Львівському університеті – ближче до матері, що залишилася при хворому отці Пилипі.

І знов-таки, як у гімназії, він стає учасником аматорського студентського драматичного гуртка. У березні 1909 року в рецензії на постановку театральним гуртком «Сокіл» чи не вперше промайнуло ім’я Курбаса, який грав у «смішній нісенітниці» Коцебу «Псотник». У листопаді того ж року він уже ставить «Жидів» Євгена Чирикова у Драматичній комісії УСС (Українського студентського союзу) і сам грає головну роль Нахмана.

Тут вчасно зазначити, що політика рано увійшла у життя Леся Курбаса. Й нічого дивного. Соціалістичні ідеї поділяв Іван Франко, соціал-демократичних поглядів притримувалися Симон Петлюра і Володимир Винниченко. «Примикав до соціал-демократії з 1903-го по 1910 рік», – напише вже 1934 року Курбас, заарештований НКВС у протоколі слідчої комісії. Проте політичні погляди студента Львівського університету були досить-таки розпливчастими. Соціал-де-мократичні ідеї були широко розповсюджені у ті часи серед інтелігентної молоді. «Інтернаціонал» Ежена Потьє переклав свого часу українською Микола Вороний:

«Хто був ніким, той стане всім»?.. Діалектика соціального і національного у розумінні соціалістичних ідей у Курбаса за часів його студентства ніби не проглядалася, хіба що захоплення ідеєю зруйнування світу насильства і побудови нового світу загальної справедливості співвідносилася ним з ідеєю відкидання здобутків старого (посткорифейського. – Р К.) театру і побудови нового українського театру. У полоні цих ілюзій Лесь Курбас перебував до тих пір, аж поки практика будівництва соціалізму в СРСР не зруйнувала їх. Але це станеться не швидко…

1 липня 1910 року Курбас взяв участь у бурхливій студентській демонстрації, на якій висувалася вимога відкриття українського університету. В результаті він, як один із призвідників студентських заворушень, був відсторонений від університетських занять.

Де віднайти свій театр, близький йому духом творчих шукань?..