Ростислав Коломієць - Лесь Курбас

І – чи є такий театр, де відбувається чи може відбутися творчий пошук?..

Завершивши університетське навчання, пройшовши через захоплення теософією, іншими філософськими течіями, – ознайомившись з культурним, театральним життям Відня, споглядаючи за розвитком новітнього європейського мистецтва, Курбас ніби призупинився перед широтою можливостей, що відкривалися перед ним. Питання ким бути – не стояло, від ранніх літ вирішив присвятити себе театрові.

22 лютого 1912 року Курбас, на запрошення Гната Хоткевича, стає актором і режисером гуцульського театру. Готує гастролі театру у Москві. Та розгорнутись у цьому театрі не вдалося.

Вже 21 вересня 1912 року двадцятип’ятирічний Лесь Курбас дебютує як актор на професійній сцені в театрі «Руська бесіда», який ще пам’ятав блискучі виступи батьків молодого актора – подружжя Яновичів. Сталося це – я не шукаю штучної символіки, але й не сказати про це не можу – у місті Самборі, де народився Лесь. Керівник театру Йосип Стадник першим розпізнав у акторові-початковцю риси видатного. Він одразу призначив його на головні ролі, навіть на ті, які з успіхом грав сам. Курбас грає султана Гірея у виставі «Маруся

Богуславка», якого до цього п’ять років грав Йосип Стадник і ніби передав цю роль молодому акторові у спадок. Тут він з успіхом грає такі несхожі ролі, як Михайло Гурман в «Украденому щасті» Івана Франка, Астров у «Дяді Вані» Антона Чехова, Потап в «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького, Васька Попел у «На дні» Максима Горького, Подорожній у «Зимовому вечорі» Михайла Старицького.

З рецензій видатного українського композитора Філарета Колесси дізнаємось про появу на українській сцені культурного, інтелігентного актора, його швидке художнє удосконалення і разом з тим – про надмір темпераменту, зайвий пафос у відтворенні персонажів. В історії галицького театру «збереглися» сценічні дуети Леся Курбаса і «галицької Заньковецької», як тогочасна критика називала Катерину Рубчакову, в «Украденому щасті». Акторська доля Курбаса складалася, як на перший погляд, напрочуд щасливо. Але тільки на перший погляд…

Життя Курбаса могло урватись у 1912 році. По дорозі з Рави-Русь-кої у Краків, куди театр вирушав на гастролі, Курбасові випало їхати поруч з Катериною Рубчаковою. Видатна драматична актриса та оперна співачка, дружина Івана Рубчака, мати двох дітей, Катерина Рубча-кова (1881–1919) присвятила себе жертовному служінню українській сцені і жодного разу не відгукувалась на найспокусливіші пропозиції чоловіків. Вона була, як ви побачили, старша Курбаса на шість років. Безнадійне кохання. Та його повело. Спонтанно освідчився у коханні. Але обраниця, мов на сцені, картинно розсміялася. Курбас у розпачі випустив кулю собі у серце. Його ледь врятував хірург, не ризикнувши при цьому витягнути кулю із серця…

Але куля під серцем постійно нагадувала про себе. Березільці розповідають, як, розхвилювавшись на репетиції, Курбас нерідко хапався за серце, замовкав, відключався. Наставала пауза. Друзі розуміюче перезиралися…

«Вибач, що не зміг зробити тебе щасливою». Передсмертну записку Курбаса знайшла у своєї матері її донька Ольга Рубчаківна, яка згодом стала дружиною Гната Юри, співтворця Курбаса у «Молодому театрі». Цю записку вона зберігала усе своє життя.

З Рубчаковою Курбас продовжує грати. Ніби нічого і не було?.. Особливим успіхом користувалося «Украдене щастя»: Михайла грав Курбас, Анну – Рубчакова. Якось, у 1913 році, виставу «Украдене щастя» відвідав Іван Франко, який уважно стежив за галицьким театральним життям.

Незважаючи на гучний успіх на сцені, Курбас, не пропрацювавши і двох сезонів, 1 липня 1914 року з Гнатом Юрою і Семеном Семдором (Дорошенком) виходить зі складу театру «Руська бесіда». Разом, на запрошення Курбаса, вони їдуть до Старого Скалату, гостюють у родині пароха Пилипа Курбаса. Їдуть не відпочивати. То була знаменна зустріч. Вони обмірковують поїздку до Києва, репертуар і кредо майбутнього театру, який вони задумали створити там спільними зусиллями. Курбас уже тоді відчував себе керманичем майбутнього театру. Нового українського театру – європейський репертуар, нова сценічна естетика, виховання нового українського актора. І повна конфронтація з існуючим і усталеним українським театром часів епігонів корифеїв.

Тоді ж уперше Курбас у «Театральному листі» до пані Ліллі (Катерини Лужицької. – Р К.), яку він запрошує до майбутньої співпраці, виникає назва нового театру – Молодий театр: «Ми є молоді і з акторськими вдачами… Це буде зовсім інший тип актора. Не гордий, напарфумований побідник безіменної публіки… Це буде розумний Арлекін. Стільки ж саме освічений, що й митці інших видів мистецтва, який буде себе вільно почувати в тій сфері виїмкового відчування і думання, з якої народиться мистецтво XX століття. Театр буде зватись “Молодий Український театр”».