Сергій Федака - Отець Августин Волошин

Серія «Знамениті українці» заснована у 2009 році

Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко

© С. Д. Федака, 2020

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Щойно виповнилося 75 років від дня мученицької смерті президента Карпатської України, Героя України Августина Волошина. А через кілька років відзначатимемо 150 літ від його дня народження.

На жаль, досі цей найвидатніший закарпатець за всю історію цієї землі лишається малознаним за межами власного краю. Свого часу радянський режим зробив усе, аби піддати його цілковитому забуттю. Українці могли дізнатися про нього хіба що за карикатурним його образом у загалом цікавому, принаймні професійно написаному романові С. Скляренка «Карпати» і з переспіву цього шаржу в кількох творах уже закарпатських авторів. У редакційній примітці до роману С. Скляренка, що кочувала з одного видання в інше, зазначено: «Волошин Августин – уніатський піп, український буржуазний націоналіст, політикан і запеклий ворог трудящих, проповідник ідеології фашизму і клерикалізму. Цей політичний хамелеон спочатку служив автро-угорській монархії, потім – чеській імперіалістичній буржуазії, а пізніше – Гітлеру. В 1938 році очолив уряд ‘‘самостійної’’ ‘‘Карпатської України’’ і мріяв про приєднання до неї Галичини, Буковини і всієї Радянської України. Під час окупації Закарпаття фашистькою Угорщиною втік до своїх хазяїв у Німеччину. До складу очоленого Волошиним ‘‘уряду’’ ‘‘Карпатської України’’ входили запеклі реакціонери, агенти фашистських розвідок: брати Реваї – Юрій і Федір, Рогач, Росоха; їх злочинну, антинародну діяльність теж відображено в романі».

У цій довідці брехня геть усе, окрім перших двох слів. Справді, Августин Волошин був священнослужителем і гідно виконував покликання ціле своє життя. Це була людина ренесансного типу, що залишила глибокий слід в усіх царинах громадського життя Закарпаття першої половини ХХ століття. Численні мемуаристи свідчать, що це була аболютно світла постать, чуйна і лагідна, водночас з неабиякою організаційною жилкою, неперевершений комунікатор і менеджер. Сам А. Волошин вважав себе найбільше педагогом. Цій справі він віддавав увесь жар своєї сонячної натури, прагнучи запалити кожного свого учня і колегу. На цій стезі йому вдалося, справді, якщо не запалити, то осяяти долі тисяч закарпатців.

Разом з тим Августин Волошин – фігура далеко не бронзова. Навіть через стільки літ, після стількох епітетів, котрими наділили батька Волошина щедрі журналісти та історики, він так і не забронзовів. Символічно, що два роки в Ужгороді стояв гіпсовий монумент Президента, і лише згодом його змінив металевий. На те були, звісно, свої земні причини. Але відчувається тут і якась глибинна поезія історії. Бо постать ця дуже складна. Про неї неможливо говорити однобічно, пласкими, обкатаними фразами. Його життєпис практично неможливо викласти у формі біохроніки, настільки різнобічною була ця ренесансного типу постать. Багато сюжетів його життя ледве-ледве в’яжуться докупи – аж не віриться, що це про одну і ту саму людину. Августин Волошин – одна з найскладніших постатей закарпатської історії.

Августин Волошин народився в селі Келечин на Міжгірщині. Батько його – священник, чий рід походив із села Великі Лучки (зараз це найбільше село Закарпаття і п’яте за чисельністю населення село України). Родина Івана Волошина була одна з небагатьох попівських родин, котра розмовляла по-руськи. Батько належав до давнього лібертинського роду. Лібертини були напівзалежними селянами, які обслуговували Мукачівський замок, а за потреби долучалися до його оборони. За це вони не були обтяжені іншими феодальними повинностями, але мусили постійно відстоювати свої привілеї від зазіхань навколишніх поміщиків. На початку ХІХ століття священником у Великих Лучках був перший закарпатський академік (член-кореспондент тодішньої Угорської академії наук) Василь Довгович, що мусив обороняти своїх парафіян у багатолітніх судових тяжбах. Таким самим адвокатом виступав й інший місцевий священник, уродженець цього села Михайло Лучкай [1] Михайло Лучкай (1789–1843) – український закарпатський мовознавець, фольклорист та історик. Парох церкви Преображення Господнього в Ужгороді. , який згодом написав «Історію карпатських русинів» у шести томах.