Сергій Федака - Отець Августин Волошин

Тринадцятого березня 1936 року Ірина Волошина померла від злоякісної пухлини вуха. Панахида відбулася за участі великої кількості людей на кладовищі біля Ужгородського замку. Її могила була знищена на початку 1960-х років. У зв’язку з втратою дружини Августин Волошин отримав численні співчуття від багатьох діячів краю і республіки, у тому числі й від президента Томаша Масарика [4] Томаш Масарик (1850–1937) – чехословацький філософ, політичний і державний діяч, перший президент Чехословаччини. .

Та це було пізніше, а поки 22 березня 1897 року А. Волошин висвятився і став капеланом Преображенської церкви на Цегельні, де він продовжував служити до 1900-го. Цей храм відвідувала приблизно третина ужгородських греко-католиків, переважно представники бідних прошарків – ремісники, дрібні торгівці, робітники, службовці, домогосподарки.

Початок пастирського служіння Августина Волошина припав на період, коли розгорнулася запекла боротьба греко-католицького пароха в Будапешті Еміла Меллеша за переведення богослужіння на угорську мову. Проурядова газета «Пешти Гирлоп» писала 16 березня 1897 року: «Народ ми спочатку приборкаємо, а потім шляхом мирної культури мадяризуємо. Треба весь край засипати мадярськими книгами».

З 1 листопада 1897 року А. Волошин почав паралельно з церковною службою викладати в Ужгородській учительській семінарії (зараз у цьому приміщенні юрфак Ужгородського університету). Для цього він у 1899–1900 роках склав при Будапештській вищій педагогічній школі додаткові іспити і отримав диплом викладача фізики і математики горожанських шкіл (неповних середніх), він же дозволяв викладати і в семінарії. У 1900–1917 роках А. Волошин був професором, а у 1917–1938 рр. – директором семінарії. Спочатку він щодня мав дві години викладів з педагогіки. А загалом за весь час праці у семінарії він викладав фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, методику, психологію тощо.

Коли Августин Волошин ще тільки почав активно працювати в Ужгороді на ниві освіти, власті запропонували йому посаду вікарія в Мараморош-Сиготі. Волошин поїхав туди, але зайшов не на фару [5] Фара (від нім. Pfarrei , «парафія»), тут – службове житло священника, хата поряд храму. , а до тамтешньої учительської семінарії. Будинок учительської семінарії був споруджений ще 1883 року. Відтоді він не мав жодного капітального ремонту. Під час Першої світової великої шкоди будинку завдало військо, що зайняло частину приміщення. В одній кімнаті містилася радіотелеграфна станція, а на подвір’ї побудовано гараж, де стояла військова техніка. Дирекція семінарії просила у військового відомства Австро-Угорщини компенсації, але нічого не отримала, хоча стіни перебували в аварійному стані, а всю столярку слід було негайно міняти.

Ретельно оглянувши гімназію, Волошин повернувся до Ужгорода, де продовжив викладацьку діяльність.

А 1907 року міністр культури Угорщини Апоні видав проєкт закону «про народні школи», головною метою якого була насильницька мадяризація народної освіти. Ще у 1870— 1890-ті роки на Закарпатті було закрито 238 руських шкіл.

П’ятого червня 1915 року Августин Волошин узяв участь у нараді, організованій державним секретарем Угорщини графом Куно фон Клебельсбергом за участі представників Мукачівського, Пряшівського і Гайдудорозького єпископів на чолі з примасом, кардиналом Іваном Чернохом. Владикам остаточно наказано перейти в богослужебній літературі, молитовниках і підручниках на латинський алфавіт з угорською транскрипцією. На нараді вирішено було створити дві комісії: одну для заміни кириличних книг, іншу – для реформи календаря і літургії.

Мукачівську єпархію представляв отець Августин Волошин. Його місія полягала в захисті кириличного алфавіту. Пізніше він згадував: «У вступі подав я коротку історію уживання латинських букв у русинів в Галичині, де проби з латинкою зісталися безуспішними, і в Америці, де русини перебрали азбуку емігрантів словаків, і на Підкарпатті, де ще не виробилася певна система латинських букв в руські мові. Потім подав короткий перегляд різних азбук і способи писання слов’янських народів, що уживають латинки… Розбирав звуки нашої мови, різниці виговору».

Незважаючи на заперечення Августина Волошина, підтримані угорським славістом О. Ашботом, єпископська канцелярія в Ужгороді отримала розпорядження переходити на латинку і реформувати календар і літургію. Для докладного розгляду задуманих літургійних реформ Мукачівський єпископ Антоній Папп призначив священників-народовців Петра Ґебея, Симеона Сабова, Ю. Шубу і Августина Волошина. Ця четвірка підготувала обширний меморандум до Апостольської Столиці, який відвіз до Віденського нунція Ю. Шуба.