Михайло Загребельний - Іван Драч

Перша зустріч з Олесем Терентійовичем, 1962 рік. «Який ти молодий», – почув. «А який ти гарний!» – відповів, «…мене тоді осяялось першобаченням… Він був красивим статурним мужчиною. Пригадую його на крутих поворотах спілчанських подій, які часто ставали поворотами української долі взагалі, тоді в ньому бурхав якийсь особливий вогонь, карі очі горіли особливим вогнем непокори і твердості, він напружувався і не здавався. Був прикладом. Був красивим.

Гарним мужчиною був і Довженко. Коли вдивляюсь у їхні риси… мене переслідує думка, як то саме поняття краси і чистоти багато важить і в самому'їхньому житті, і в світосприйманні, і в творчості. Між правдою і красою вони вибирали красу, бо справді самі були красивими, гарними, вибраними. Вибраними долею. Вибранцями долі і краси. Серед жорстокого, облудного, несправедливого світу».

У 60-х роках минулого століття, так само як і в капіталістичній незалежній Україні, молодій людині майже неможливо було отримати в столиці власний кут. Чи гірше. Навіть знайдений скарб тоді не гарантував отримання прописки (нині реєстрації). Івану Драчу допомогли небайдужі. Один час мешкав у Дзюби. У кімнаті на Інститутській, 14. В колишньому коридорі з обідраними стінами. Критик любив слухати платівки класичної музики. Поет приєднався і створив «Сонату Прокоф'єва»:

Мешкав і в майстерні художника Данченка. Потім в ЦК українського комсомолу виділили як молодому літератору кімнату. До неї додавалася прописка, право жити і працевлаштуватися в столичному граді. Хто ризикував посадою, кар’єрою і простягнув руку підтримки інакодумцю?

Секретар з ідеології Євгенія Чмихало. До Києва її перевели з Донецька. Ще там вона писала гострі злободенні статті і друкувала в журналі «Дніпро» під псевдонімом. За що пильні партійці мало не репресували її та Юрія Мушкетика. Євгенія Чмихало допомогла з житлом і пропискою також Миколі Вінграновському, Євгену Гуцалу, Володимиру Дрозду і ще багатьом талантам. Вона не злякалася і оформила в 1962 році перше в житті закордонне відрядження Івана Драча: «Це була Італія, і, звичайно ж, як будь-яка радянська людина, я пережив величезне потрясіння». Одне з найбільших римських вражень – фільм режисера Мікеланджело Антоніоні «Ніч». Стрічка, де грали Марчелло Мастроянні, Жанна Моро, Моніка Вітті, стала першим тріумфом Антоніоні.

«Італійської мови я не знаю, але дивився картину із захопленням… Співтворив фільм, стежачи, як режисер вибудовує зоровий ряд. Згодом прочитав переклад сценарію – дуже складного – і переконався, що сприймав картину правильно».

Іван Драч учився, умів, прагнув бути нетиповим. Як Бажан. Іван Дзюба це помітив:

«…Колись давно, чи не на початку 60-х, ми з Іваном Драчем піднімалися від Хрещатика до Археологічного музею вулицею, яка тепер зветься вулицею Богдана Хмельницького, а тоді звалася, як і належало, вулицею Леніна. По другий бік униз спускався Микола Платонович Бажан. Й Іван Драч вигукнув із захватом (і, як мені здалося, з деякою заздрістю): «Подивися, як він гордо і владно топче землю!» Так, Бажан не йшов – він гордо і владно топтав землю! Але чи не так само гордо і владно він топтав матерію життя, матерію слова, свою долю?…»

У двадцять п'ять років прийшла слава. Не стала для нього несподіваною. Ішов до неї вперто, читаючи, перечитуючи сотні сотень книг українських, російських і світових класиків, сучасних авторів. Учорашній політінформатор виріс у непересічного оратора. Гуру шістдесятників. Той, хто матиме бажання відкрити для себе Драча або хто вдосконалює власне красномовство, може повчитися в Івана Федоровича умінню формулювати і виговорювати мислі. Досить передивитися його виступи в You Tube.

Для сучасної молоді шістдесятництво – неблизьке минуле. На питання, що варто виокремити в цьому процесі, відповідає:

«По-перше, це було далеко не письменницьке явище. Серед когорти шістдесятників були й письменники, й поети, й художники, й кінематографісти, й музиканти (Сильвестров, Грабовcький, Губа). Шістдесятництво – це явище, що поєднало різноманітних людей, які були цікавими саме тим, що вони були різними. Однак у всіх було відчуття контакту, єдності».