Роберт Лейсі - Корона. Книга 1 - Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)

У 27 років майбутній король Георг VI залишався в глибині душі сільським джентльменом з Норфолку

Волфертонський Сплеш був його особливою гордістю. Дев’ятнадцятого січня 1915 року маєток Сандрингем зазнав нападу перших рейдів німецьких дирижаблів на Британію. Цепеліни також бомбардували сусідні міста Кінгс Лін та Грейт Ярмут, тож не було сумнівів, що німці мали на меті завдати прямого удару по британській королівській сім’ї в Сандрингемі. Раніше зловісні яструби націлились (але не змогли реалізувати свою мету) на бельгійську королівську сім’ю в Антверпі. Бомбування лише понівечили піщані солончаки вздовж Уошу, а один з таких кратерів від бомби поблизу села Волфертон залило водою й тим самим привабило сюди диких качок. Це означало, що ставок став також «призом» для мисливців. Тому 1937 року, коли Георг VI взяв на себе керування маєтком, він розширив водойму, а згодом це місце, назване Волфертонським Сплешем, стало його улюбленим під час зимового полювання.

Молодий принц Йоркський розпочав свою стрілецьку кар’єру поблизу Волфертона у віці дванадцяти років, зазначивши подробиці на першій сторінці своєї Книжки ігор: «23 грудня 1907 року. Сандрингем, Волфертон, Уоррен. Батько, Девід і я. 1 фазан, 47 кроликів. Полювання мого першого дня…» «Батько» – Георг V, який прищепив йому свою пристрасть до стародавнього спорту; Девід – його старший брат, майбутній король Едуард VIII. «Я використав дульнозарядну гвинтівку з одним стволом, з якої дідусь [король Едуард VII], дядько Едді [Альберт Віктор, герцог Кларенс] і тато всі почали стріляти. Я поцілив трьох кроликів».

До кінця свого життя спортивний монарх любив досліджувати зарості живоплоту зі своїми мисливськими собаками

У наступні роки королівська Книжка ігор використовувалася для того, щоб фіксувати здобутки, які для людини, далекої від цього спорту, могли здаватися лише хаотичним відстрілом. Полювання – улюблене заняття сільських людей, і Георг VI вирішив не відступати від традицій, повернувши в Сандрингем активні заняття спортом, як було в Едуардівську епоху. Він любив швидкі набіги разом з працівниками маєтку в зарості живоплоту обабіч сільських доріг, де ховалося чимало дикої здобичі, роблячи паузу лише для легкого перекусу, який подавали лакеї, та ковтка віскі, що смакувало по-особливому біля затишного стіжка сіна. Погода ніколи не впливала на його враження від полювання. «Сніг і дуже холодний східний вітер, – зазначив він у своїй Книжці ігор одного січневого дня. – Я провів чотири години у схованці на капустяному полі». Скромний і щедрий до своїх гостей Георг VI також поклав край традиції свого батька та діда, за якою королі впродовж дня займали найкращі позиції на полюванні.

У серпні 1943 року королівська родина гуляла полями Сандригема, які були передані в сільськогосподарське виробництво під час війни. Принцеса Єлизавета, 17 років, і принцеса Маргарет, якій було лише 13 років, вели собак на повідку

Подробиці останнього його полювання 5 лютого 1952 року не були записані в Книжку ігор. Однак його сусід у Норфолку й колега-мисливець Обрі Бакстон так описав його: «…широка дуга блакитного неба, сонця й довгих тіней, хруст під ногами й шлюбний заклик куріпок, що гучно лунав над широкими полями. Усі люди короля були там – персонал, друзі, доглядачі, єгері, місцеві поліцейські та приїжджі мисливці». І вони всі вирушили на лови в живоплотах…

П’ятого лютого 1952 року король Георг VI, останній імператор Індії та перший глава Співдружності, вийшов на ризиковане полювання. Був пізній сезон – у цей час ліси та болота улюбленого Сандрингема набували для нього особливої чарівності. Завжди вмілий стрілець, він вбив трьох зайців останніми трьома пострілами у своєму житті й повернувся додому щасливим. Через кілька годин, у віці п’ятдесяти шести років, король помер.