Роберт Лейсі - Корона. Книга 1 - Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви (1947–1955)

Королівський камердинер не міг розбудити його вранці. Король переніс тромбоз вночі, після операції з видалення легенів (дуже радикального хірургічного втручання), якої він зазнав у вересні минулого року, марно намагаючись стримати розвиток раку. Поза колом королівських лікарів лише Вінстон Черчилль знав про справжній стан здоров’я короля. Звістка про смерть Георга дійшла до нього вранці 6 лютого. Він був на Давнінг-стріт, сидів у ліжку в піжамі й курив сигару посеред купи державних паперів. 77-річний прем’єр-міністр розплакався. «Погані новини?» – пробурмотів він. – Та це найгірші новини!»

Початок лютого 1952 року. Принцеса Єлизавета та герцог Единбурзький милуються видом з мосту на території Сагана Лодж, Кенія. Це була їхня перша зупинка у тривалому, як вони очікували, королівському турі з Африки через Цейлон (сучасна Шрі-Ланка) в Австралію та Нову Зеландію. Однак незабаром прийшла погана новина – «Закуток Гайд-парку»

«Я намагався підбадьорити його, сказавши, що він добре ладнатиме з новою королевою, – згадував у своєму щоденнику його приватний секретар Джон Колвілл. – Однак він тільки й сказав, що не знає її і що вона лише дитина».

Смерть короля спровокувала низку подій із кодовою назвою «Закуток Гайд-парку», починаючи з повідомлення, переданого до Вищої комісії Великої Британії в Найробі (Кенія), куди принцеса Єлизавета прибула зі своїм чоловіком, герцогом Единбурзьким, за кілька днів до цього. Пара щойно завершила перший етап туру країнами Співдружності, наступний передбачав мандрівку до Цейлону (сучасна Шрі-Ланка), Австралії та Нової Зеландії.

Другий епізод «Корони» зображує захопливі та досить небезпечні останні години, якими Єлизавета насолоджувалась в Африці ще у статусі принцеси. Оточена дикими слонами, вона пробиралася зі своїм чоловіком до легендарного «готелю Treetops», влаштованого на висоті 35 футів серед розлогих гілок велетенської смоківниці в кенійському національному парку Абердер. Багато глядачів, однак, вважали, що ця картина виникла в уяві творця «Корони» Пітера Моргана. Насправді тут використали спогади полковника Джима Корбетта, британського мисливця, який тоді супроводжував королівське подружжя.

«Упродовж свого довгого життя я бачив кілька мужніх вчинків, – розповідав згодом Корбетт. – Проте це було ніщо, в порівнянні з тим, свідком чого я був у лютому [1952-го року]. Принцеса та її супутники, які ніколи раніше не були в африканському лісі й тим паче не мандрували ним пішки, вирушили чудовим ранком того дня, щоб неквапно дійти до “готелю Treetops”. Та щойно вони вийшли, як їхній слух розірвав… дикий рев розлючених слонів».

Королівська пара йшла вузькою стежкою серед джунглів, яку протоптали – і досі постійно вибивають своїми ногами носороги, буйволи та слони. Єдиним шляхом втечі для людей були поодинокі драбини, прибиті цвяхами до дерев уздовж маршруту.

«Однією доріжкою, крізь густі кущі, де видимість місцями обмежувалася ярдом-двома, – вів далі Корбетт, – вони йшли назустріч тим звукам, які ставали дедалі гучнішими. А потім, коли вони підійшли до вигину на стежці й опинилися в полі зору слонів, з’ясувалося, що їм доведеться пройти на відстані десяти ярдів від них, щоб дістатися до безпечної драбини [«готелю Treetops»]».

Приватний секретар Мартін Чартеріс поспішає з британського пресцентру, щоб повідомити звістку про смерть батька Єлизаветі II, яка, нічого не підозрюючи, готується до наступного етапу свого туру, який зараз доведеться скасувати

Велика слониха рішуче стала на захист свого слоненяти. «Я вкрився холодним потом», – сказав пізніше один із лісників. Та, затулившись рушницями, Єлизавета із чоловіком перетнули галявину й піднялись по драбині. За хвилину принцеса вийшла на балкон із кінокамерою, щоб знімати слонів.

Ось так сталося, що на світанку 6 лютого 1952-го року Єлизавета II стала королевою, сидячи серед гілок велетенської смоківниці. Цей момент позначений у «Короні» польотом чудового африканського орла, який з’являється невідомо звідки, ширяє й зависає в повітрі над принцесою, він – моторошна прикмета її долі. Ця послідовність базується на спогаді іншого учасника тих подій – командира корабля Майкла Паркера, флотського друга герцога Единбурзького ще з часів служби у військово-морському флоті, та його приватного секретаря, який переконав подружжя спостерігати за сходом сонця над джунглями й був вражений величчю величезного хижого птаха, який своїм ширянням неначе віддавав їм салют.