Дмитро Степаненко - Окопні історії - фронтовий щоденник

Перестрілки досягли піку. Це всерйоз і надовго. Місцеві запропонували пообідати. Дивлюсь на Матільду:

— Треба поїсти, бо ми тут застрягнемо до вечора.

Акваріум за курганом посеред чистого поля. Проскочити до кінця бою неможливо.

— Дивіться, дивіться! Хто це там совається по лісосмузі? Наші чи сєпари? Дайте швидше бінокля!

— Нащо тобі той бінокль? Влупи їм над головами чергу з кулемета, а там побачимо, у чию сторону побіжать.

Розібрались. Розвідка 17-го батальйону під шумок підійшла по зеленці до сєпарських бліндажів під трубами водогону і закидала їх гранатами. Через деякий час наша рація видає:

— Біля зрізаного терикону виїхав танчик.

Коректувальник мінометів лише руки потер, і майже відразу:

— Зупинити вогонь! Наказ командира сектору: всім підрозділам до 15:25 припинити вогонь. Доповісти як зрозуміли, — всі аж руки з досади опустили, старший посту:

— Плюс… — переглянулися, — 15:25.

— Суки сєпари знову запросили перемир’я.

Але самі сєпари стрілянину не припиняють…

І тут ще один сюрприз дня: десь далеко за спинами знайомо гупнули 152 мм гаубиці. Коректувальник з Ліри розтягнув щасливу посмішку від вуха до вуха. Зрозуміло. Артилеристам теж наплювати на режим припинення вогню.

У сєпарів і так уже закінчувався боєкомплект і натхнення, а після перших вибухів снарядів вони позабивалися глибоко в нори й затихли. Як і більша частина Горлівки.

Ми з Матільдою швиденько поспішили додому, обминаючи свіжі ямки від мін і дроти від керованих ракет. Над головами приємно шелестіли гаубичні снаряди.

— Ти так не поспішай, а то зашпортнешся, заб'єш пальчик. Або ще гірше — захекаєшся. Раптом війна, а ти захеканий?

— Démon, ти хоч колись серйозний буваєш?

Коли проходили повз КПП Квіточки, черговий випхав голову з бліндажа:

— Розвідка, ви що, дурники? Під час бою по полю шастати, — покрутив пальцем біля скроні й пірнув назад.

— Тобі добре, ти вдома! А нам до своїх спальних мішків ще кілометр пиляти.

Пройшли ще метрів двісті за Квіточку, як у повітрі зашелестіло. Ми прямо з дороги — у запилюжену траву. Всього два вибухи. Переліт метрів п’ятдесят.

— Думаєш, це по нас?

— Скоріше за все. Помітили й кинули парочку мін на удачу. А удача з нами. Довго чекати не варто, можуть поправку зробити. Петляємо!

О шостій вечора захекані, запилені й пропечені сонцем ми нарешті добилися на Топольки.

Це був один з небагатьох днів, коли перестрілку почали наші, та й закінчили її теж ми. Бій тривав з 10-ї до 20-ї години.

Дуже довгий день.

Вітер віє від саперів, шашлик пахне на весь табір.

Сапери прославилися своїми вдалими полюваннями на кабанів. Ні фазанів, ні зайців, ні козуль. Лише кабани. Якщо вони вже зібралися на полювання, ввечері смажитимуть шашлик. Мабуть, знають якийсь секрет.

Вже аж перед самим дембелем Морський поділився таємницею.

Мисливці, увага! Не записуйте, вам це не допоможе.

Спочатку по слідах шукають зарослий ярочок чи групу чагарників, у яких кабаняча сімейка залягає на відпочинок. Вибирають зручні позиції для стрільби. Вмощуються. Із підствольного гранатомета закидають у центр гранату.

Кабани роблять фатальну під час обстрілу помилку — покидають обжиті позиції й утікають усім стадом. У результаті потрапляють під прицільний вогонь.

Далі справа техніки. Стріляй у найбільшого й насолоджуйся незрівнянним смаком.

Зайці, козулі й кабани всередині дуже брудні, навіть якщо їх розукомплектовувати в спокійній обстановці. А всі мисливські трофеї мають спільний недолік: куля трощить кістки, рве м’язи й шматує внутрішні органи. І весь отой бруд перемішується з кров’ю, шерстю та м’ясом.

Практика засвідчила, що найоптимальнішим способом приготування дичини є безжалісна й тривала термічна обробка. М’ясо промивають, ріжуть невеликими шматками й на кілька годин закидають на лущильник (він же тарілка). Вогонь слабкий. Час від часу перемішують, щоб кров та все інше повністю висмажилися. Врешті-решт щезають усі сторонні присмаки й навіть властива дичині жорсткість.

А далі все залежить від фантазії кухаря та наявних продуктів. Можна з м’яса зробити піджарочку і додавати до окремо звареного гарніру (картопля, каша чи вермішель). А можна на його основі і якусь більш вишукану страву приготувати. Хоча тривале приготування м’яса так всіх роздражнює, що до складніших страв доходить рідко.