Іван Німчук - 595 днів совєтським вязнем

Війна висить у повітрі. — Що нам робити?

— Загальна мобілізація в Польщі. — Війна почалася! — Німецькі налети. — Нагінка на українців. — Німці облягають Львів. — «Діло» на позиції. — Чим Польща зачала і закінчила своє панування на наших землях.

Літні місяці 1939 року були гарячі. Все вказувало на те, що зближається велика буря. Прилучивши до Німеччини без одного вистрілу промислову Саарщину, цілу 7-міліонову Австрію, великі шматки Чехословаччини, а незабаром усі чеські краї, з чим звязаний великий зрив-тріюмф і швидко потім повний трагізму кінець самостійної Карпатської України, — Гітлер забрав ще від Литви її єдиний порт Клайпеду (Мемель) і готувався до скоку на Польщу. Ошоломлений своїми безприкладними успіхами, він уважав, що Німеччині за тісно навіть у її тодішніх, вже й так сильно поширених, границях. Не зважаючи на пакт неаґресії, а радше пакт приязні з Польщею, що проіснував кілька років (від 1934 р.), Гітлер не хотів тепер погодитися не то з існуванням польського коридору, який розділяв Німеччину на дві частини, але з існуванням Польщі взагалі. Війна висіла в повітрі.

В таких обставинах скликано до Львова з’їзд Ширшого Народнього Комітету Українського Національно-Демократичного Обєднання, що на його наради спрямовані були очі не тільки всього українського громадянства, але, можна сказати, й цілої Польщі. Як і можна було сподіватися, зїзд вирішив одноголосно, що в сподіванім німецько-польськім воєннім конфлікті український нарід виконає льояльно свій обовязок супроти польської держави. Обидві найбільш зацікавлені сторони, українська і польська, відітхнули після того з полегшою: українці, без уваги на політично-партійну приналежність, відітхнули тому, що така заява провідної політичної партії забезпечувала український нарід на випадок війни — як усім здавалося — від репресій польського уряду і польської вулиці; поляки, зокрема урядові чинники, були вдоволені тому, бо така ухвала скріпляла їх позиції і давала надію на те, що міліони українців стануть у війні з Німеччиною по стороні Польщі. Що ж до Німеччини, то вона розуміла таку українську ухвалу напевно дуже добре: адже під боком німецького уряду і за його виразними вказівками німецька меншість у Польщі деклярувала постійно й виразно впродовж 20 років свою льояльність до польської держави, а німецькі посли у варшавському соймі не важились ніколи голосувати проти бюджету, щоб не впала на них — Боже борони! — тінь нельояльности до Польщі. Яке ж було справжнє наставлення німців, що жили в Польщі, показали вже перші дні війни, а ще краще пізніші воєнні роки.

В такій напруженій атмосфері відповідальні українські чинники застановлялися нераз над тим, що нам усім робити на той випадок, коли Польща війну з Німеччиною програє (в чому ніхто не сумнівався) і західноукраїнські землі внаслідок такої чи іншої воєнно-політичної констеляції стануть здобичю Союзу Соціялістичних Совєтських Республік. Пам’ятаю, що на цю тему говорили ми ширше також у редакції «Діла» ще тоді, коли Сталін на 11. з’їзді комуністичної партії склав відому заяву в справі Карпатської України. Пізніше верталися ми нераз до цієї теми, зокрема ж часто порушували її в тих днях і тижнях, що попереджали вибух німецько-польської війни. Очевидно — якогось ясно окресленого рішення в цій справі ніхто не приймав, але, памятаю, загальний погляд був такий, що всім тим громадянам, які нічим не заангажовані у протибольшевицькій роботі, слід залишатись на місцях, разом з усією народньою масою. Що ж би та маса — говорилося — сказала, якби так її провідники покинули рідний край і залишили її саму на поталу большевикам? І як би такий виїзд інтелігенції на захід використали потім большевики!?

Місяць серпень 1939 р. застав редакцію «Діла» у вакаційному складі. На відпустці були три члени редакції, між ними й ред. Іван Кедрин-Рудницький [1] Іван Кедрин (інколи Кедрин-Рудницький; справжнє прізвище — Рудницький; 22 квітня 1896, Ходорів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія Австро-Угорщина, тепер Жидачівський район, Львівська область, Україна Україна — 4 березня 1995, Джерсі-Сіті, Нью-Джерсі, Flag of the United States.svg США) — український історик, політичний діяч і журналіст. Дійсний член НТШ, член Президії НТШ в Америці, почесний доктор УВУ.