Іван Німчук - 595 днів совєтським вязнем

, з яким я в останніх чотирьох роках існування «Діла» (1935-1939) вів її його редакцію. Він писав нам з гір безтурботні листи й ніяк не хотів вірити у війну, що над нами висіла. Тимчасом Гітлер виголошував одну войовничу промову за другою і ставив просто з дня на день щораз більші вимоги до свого недавнього союзника. Заметушилась і Польща, посипались відповіді міністра закордонних справ Бека, ставало щораз гарячіше. А на який тиждень перед вибухом війни стали вертатися масово до своїх урядів, бюр та крамниць львівські відпустковці. Приїхав, не докінчивши відпустки, і ред. Кедрин, а за ним і інші члени редакції.

В дні 30 серпня проголосила Польща загальну мобілізацію. Звідусіль сунули лави молодих резервістів до Львова, де був осідок команди корпусу. Зароїлися від молодих людей всі касарні, парки, площі, вулиці галицької столиці. Впадало в очі, що мобілізація не проходить справно: бракувало військового виряду і навіть постелі й білизни для лікарень, що їх вже з першим днем війни треба було збирати між цивільним населенням. Тисячі резервістів мучились по кілька днів, заки дістали потрібне обмундурування. І ще одно цікаве явище: навіть у такій хвилині не було довіря до військових старшин української народности (яких було зрештою дуже мало), бо не всі українські інтелігенти в польській армії дістали мобілізаційні картки. Це відносилось, очевидно, до старшин у резерві, бо українців до активної служби в польській армії не приймали зовсім (поза кількома емігрантами з колишньої Армії УНР).

В пятницю 1. вересня вже вдосвіта ескадри німецького летунства збомбардували численні польські стратегічні обєкти й летовища, в тому числі й летовище у Скнилові коло Львова. Ранком того дня мешканці Львова довідалися з радіо про те, що Німеччина напала на Польщу. Отже війна почалася! Не помогли нічогег зусилля англійських і французьких державних мужів і спроба Мусолінія посередничити в назріваючому конфлікті. Не поміг і голос Папи. Почалася війна, що поширилася згодом на ввесь світ і закінчилася щойно 8. травня 1945 р., та й то тільки формально. Та війна, що коштувала людство десятки міліонів жертв убитими, каліками, бездомними, і мільярди долярів майна. Цікаво, чи тоді хто-небудь у світі уявляв собі її страшні наслідки?

Перший налет на Львів пережили його мешканці таки 1. вересня в само полуднє. Сидячи в редакції (камениця Просвіти, Ринок 10, 11 поверх), почули ми нараз над собою глухий шум. Коли ми кинулись до вікон, німецька летунська ескадра летіла високо над нами, наче ключ срібних птиць, і прямувала швидко зі сходу в сторону головного двірця. Летіла трійками, при чому в середині був бомбовик, що мав по обох боках по одному оборонцеві — мисливцеві. Коли нам здавалося, що перша група була вже за Єзуїтським городом, отже менш-більш за Політехнікою, бомбовики стали злітати з незвичайною швидкістю скісно до землі і на висоті 200-300 метрів скидали свої бомби, одну за одною (разом 3-4). З такою самою головокружною швидкістю відлітали вони знову скісно вгору і вперед та займали своє попереднє місце у трійці. Падаючі бомби, що прорізували повітря з величезним шумом і свистом, було майже видно. Після їх упадку і вибуху дрижало все повітря. Зараз за першими скинули свої бомби чергові бомбовики і за 2-3 хвилини все затихло. Показалася тільки в тих місцях висока курява, що підіймалася щораз вище.

Цікаво, що цей налет не стрінувся не то з ніякою обороною чи проти-атакою польського летунства, але населення не було передним навіть перестережене. Цілими тижнями й місяцями перед тим приучувано мешканців Львова до того, що вони мали б робити на випадок ворожого налету; пороблено й означено різні бомбосховища, випробувано всякого роду гудки-сирени, — а тут 300, 000-ому місту прийшлось пережити великий німецький налет без найменшого попередження, і то в само полуднє. Сирена обізвалася щойно кілька хвилин після того, як уже все затихло, викликаючи серед мешканців міста хіба тільки обурення та голосні нарікання.

Показалося, що бомби скинено на кілька мешкальних домів при невеличкій бічній вулиці, що притикала до вулиці Перацького, зараз за вул. Городецького (кількасот метрів від гол. двірця) та на залізпичі нарстати. Бомби, що їх скинено того дня, були легкі, тим не менше в одному тільки жидівському домі згинуло першого дня понад 80 жидів, імена яких можна було вичитати на другий день у клепсидрі Жидівської Віроісповідної Громади. З християн згинуло першого дня всього кілька осіб. Так той перший німецький налет на Львів забрав найбільше жертв зпоміж жидівського населення, наче попереджаючи його, що це тільки початок та що його чекатиме щось тисячу разів гірше.

Читать дальше