Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Шевченко-художник розвивався в тісному взаємозв’язку з Шевченком-поетом. Гострота бачення художника, його загострене здорове сприйняття навколишнього світу надавали особливої повнокровності баченню світу поетом. Поетичні образи породжували й навівали теми картин, малюнків. Нерідко Шевченко ілюстрував свої літературні твори (наприклад, поеми «Катерина», «Гамалія», «Наймичка»).

Царське самодержавство однаково «високо» оцінило обидві сторони обдарування великого поета. Коли в 1847 р. Шевченко був арештований і засланий, Микола І власноручно написав на вироку: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».

Заборона малювати була одним з найтяжчих переживань Тараса Григоровича Шевченка на засланні. Він пише в своєму щоденнику: «Смотреть и не сметь рисовать – это такая мука, которую поймёт только настоящий художник».

Коли 1858 р. хворий і змучений Шевченко повертається із заслання, він гаряче береться здійснювати те, про що мріяв у неволі: «… уеду на дешёвый хлеб в мою милую Малороссию и примусь за исполнение эстампов… Из всех изящных искусств мне теперь больше всех нравится гравюра. И не без основания. Быть хорошим гравёром, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера.

Сколько изящнейших произведений, доступных только богачам, коптилось бы в мрачных галлереях без твоего чудотворного резца?»

Ці слова чудові. Вони говорять про те, що хворий, на порозі смерті, Шевченко, як і раніше, думає насамперед про народ, що одинадцять років заслання не зламали великого громадянина, не похитнули його переконань.

Творча спадщина Шевченка-художника багата й різноманітна. Він писав портрети, пейзажі, жанрові сценки з народного життя. Прекрасно володів різними техніками, писав олією і аквареллю. Є багато малюнків, виконаних сепією і в гравюрі. Особливо захоплювався офортом. У цій галузі художник досяг великих успіхів: саме за «майстерність і знання в гравіювальному мистецтві» в рік смерті йому було присвоєно звання академіка.

Як художник Тарас Шевченко склався в перехідну добу в історії російського мистецтва. Учився в Брюллова, який протягом довгих років був для нього і зразком, і ідеалом художника. Зачарований блискучим майстром, Шевченко копіює його картини, повторює його теми.

Коли ж після закінчення Академії Шевченко приїхав на Україну, реальне життя вривається в його малюнки, полотна. Він жадібно поспішає зафіксувати все, що бачить навколо себе, покинену вдовину хату, запилену дорогу в селі, занедбане кладовище…

На батьківщині Шевченко побачив не причепурену Малоросію з вибіленими хатками і квітучими вишневими садками, він побачив свій народ, який живе під гнітом кріпацтва.

Слова одного з його віршів можуть бути програмою творчості художника:

В українських пейзажах Шевченка чітко виділяється демократична лінія мистецтва, яка розвивається в жанрових картинах, пейзажах, створених художником під час заслання в степах Киргизії й Туркменії. У цих творах він виступає попередником Саврасова, Шишкіна, попередником мистецтва передвижників.

Тарас Шевченко був великим майстром портрета-мініатюри, жанром якого так блискуче володіли російські художники ХІХ ст. Портрети, намальовані Шевченком, пройняті ясною думкою, чуйною увагою до духовного світу людини. Вони перегукуються з ясним ладом музи Пушкіна, з внутрішньою гармонією його поезії.

Дуже цікаві автопортрети Шевченка, створені ним у різні роки життя.

Один з найвидатніших творів Шевченка-художника – серія малюнків «Блудний син», що була задумана як сатира на сучасне суспільство. Малював її Шевченко під враженням від Рембрандта. 12 аркушів цієї серії мали розповісти біблійну притчу про блудного сина.

У цій праці Шевченка, виконаній у 1856 – 1857 роках, вражає одна обставина: перші аркуші, що розповідають про безпутне життя молодої людини, нагадують ранні романтичні праці художника, аркуші, що відображають кару, вражають: це картини справжнього життя миколаївської Росії – солдати в колодках, кара шпіцрутенами, тюрма…

Якою гранично точною і життєвою стала раптом мова художника, як одразу звільнився художник від усіх умовностей романтичної школи, від усіх приписів класичної композиції.