Олекса Кобець - Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни)

Цей вірш зродився після вибуху революції в Росії і віддзеркалював своїм змістом ті настрої і надії, якими жив не тільки автор, але й кожний український патріот. Музику для тієї пісні скомпонував композитор Мих.Гайворонський.

Вернувшися з полону, поет короткий час задержався у Каневі, а згодом переїхав у Київ, де працював у "Дніпросоюзі", а вечорами вчився на "Вищих кооперативних курсах".

1918-ий рік... Рік національного підйому, рік нових надій і рівночасно рік великої тривоги. Україна проголошує свою державну незалежність і рівночасно мусить готуватися до кривавої відсічі червоному московському наїзникові. Українська Центральна Рада організує оборону Києва перед большевицькою навалою. Напередодні вимаршу української молоді Києва на фронт - на курсах, на яких вчився О.Кобець, з'явився представник Української Центральної Ради (військова людина), з'ясував студентам грізну ситуацію і закликав їх стати на оборону столиці. На цей заклик зголосився О.Кобець. В бою під Крутами, однак, участи не брав. "Дніпросоюз" - могутня всеукраїнська економічна організація відродженого українського народу - де він працював, тоді ж одержала наказ змобілізувати усіх здатних носити зброю працівників для охорони харчових склепів від червоних банд у Києві. О.Кобця приділено до цього відділу. Про трагічний бій під Крутами написав уже на еміграції дві поезії.

Освіту закінчив уже за совєцької влади у Києві, у Вищому Економічному Інституті ім. проф. М.І.Туган-Барановського. До 1925р. жив у Києві; року 1922 організував і редагував до кінця 1927р. громадський літературно-мистецький двотижневик "Нова Громада", видаваний кооперативною організацією "Книгоспілка", що скоро об'єднав навколо себе найкращі тодішні українські літературні сили. В "Новій Громаді" друкувалися: Б.Антоненко-Давидович, Ол.Влизько, проф. М.Грушевський, Дм.Загул, М.Зеров, М.Івченко, Гр.Косинка, академік Аг.Кримський, Т.Осьмачка, Вал.Підмогильний, Є.Плужник, і багатьом майбутним видатним творцям української літератури "Нова Громада" була місцем їхніх перших кроків у літературній роботі (Косинка, Осьмачка, Підмогильний і багато інших). Друкував у "Новій Громаді" свої чарівні оповідання про українських дітей С.Васильченко, друкувався, повернувшися з еміграції в час "зміновіховщини", Вол.Самойленко, Микола Вороний та його син.

Коли "Нова Громада", таким чином, стала дуже вже дошкульним більмом у большевицькому оці, О.Кобця примусово переведено в 1925р. до Харкова, разом із журналом, під загрозою, на випадок відмови від переїзду, зліквідувати журнал. У Харкові "Нову Громаду" швидко скомунізували, і вже наприкінці 1927р. О.Кобець перейшов на працю до іншої галузі кооперації - "сільського господаря", де ще дихалось вільніше. Тут редагував кооперативний місячник "Сільський господар", а незабаром, поруч нього організував і редагував двотижневик "Кооперативна Громада" з невеличким літературним відділом.

Літературна творчість О.Кобця за час большевицької окупації - різноманітна. Бере живу, активну участь, як піонер, в українізації опери, перекладає, для всіх сімох українських театрів, понад 50 опер світового репертуару, і його переклади залюбки співались українськими оперовими співаками аж до еміграції О.Кобця, а, може й далі, тільки вже без згадування імени перекладача. Пише романи, поезії, казки для дітей, фейлетони, сценарії для кінокартин, статті на літературні й економічні теми, протягом багатьох років обслуговує перекладами музичних речей (понад тисячу романсів світових композиторів) харківський радіо-центр. Багато перекладає на українську мову творів красного письменства з інших мов; переклав, між іншим, "Анну Кареніну" та "Війну і мир" Толстого, багато творів Горького, тощо. Твори його розкидані по різних підсовєцьких виданнях, а дещо з тих часів взагалі ще не було друковане.

Серед такої кипучої праці застала О.Кобця друга світова війна. На питання, як йому пощастило врятуватися перед бистрим оком НКВД в умовах такого жахливого терору, який лютував на Україні, відповідає:

"І в найлютішій війні гинуть не всі. І коли серед бурхливих хвиль океану йде на дно корабель, - і там якомусь відсоткові пасажирів пощастить інколи врятуватися. Випадок, чи Боже провидіння? Сотні разів і надо мною висів "караючий меч пролетарського кривосуддя", але щоразу "чаша сія" минала мене, без ніяких заходів з мого боку, крім, хіба, мовчазної молитви..."