Олекса Кобець: Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни)

Минуло дванадцять років. Переглядаючи свій хатній архів, я найшов записки тов. Кобця, дав їх тільки передрукувати й подаю їх тут без ніякісіньких змін.

Ол. Варавва. Харків, 1930".

З огляду на те, що харківське видання є великою рідкістю, і важко дістати теж львівське видання (хоч попсоване), "Записки полоненого" являються неначе новим набутком в нашій літературі.

Поява цієї книжки сходиться з ювілеєм автора, якому 1959 року сповняється 70 років життя, а 1957 року минуло 45 років його літературної творчости. "Записки" - не єдиний твір О.Кобця. За понад сорок років праці склався вже чималий літературний дорібок, з якого багато творів опубліковано, а ще багато лежить у рукописах. Вважаємо за відповідне на цьому місці сказати декілька слів про автора і його творчість.

Містечко Канів, яке прийняло на вічний спочинок найбільшого кобзаря України Тараса Шевченка, було місцем народження О.Кобця (справжнє прізвище Олексій Варавва). Близькість могили найбільшого генія України мусіла мати великий, а може й вирішальний вплив на нього, як одного з майбутніх преємників Тарасової кобзи, на кристалізацію його національної свідомости. Молодий Олексій, доля якого - особливо в молодому віці - була такою подібною до долі Шевченка, був свідком рік-річних масових прощ на Тарасову могилу, слухав чимало оповідань про неї і про те, хто там похований. Мав змогу читати забороненого "Кобзаря" (львівське видання). Таким чином, Шевченко став для О.Кобця дороговказом на все життя.

Народився О.Кобець 28 березня 1889 року. Його батьки - незаможні хлібороби - не могли дати синові належного матеріяльного забезпечення. Вже на 14-му році життя - по закінчені канівської школи - довелося хлопцеві покинути рідну хату і самостійно промощувати собі шлях у життя. (Канівська міська школа, за статутом 1872 року, дорівнювала 6-тьом класам гімназії). А все таки роки раннього дитинства, як це звичайно буває, залишились у поета найкращим клаптиком його життя. Відгомін дитячих років бринить найкращим звуком у його кобзі.

З Канева виїхав Олексій до міста Катеринослава. Там почав працю хлопчиком-попихачем у одній крамниці канцелярійного приладдя і тютюнових виробів. Згодом працював писарчуком і писарем різних установ Катеринослава й Катеринославщини. Вже з п'ятнадцятого року життя почав регулярно помагати матеріяльно своїм батькам, надсилаючи їм що місяця певну частину свого скромного заробітку. Так тягнулося до смерті батьків (батько помер голодовою смертю 1933 року, мати - на три роки пізніше). На 20-му році життя вернувся О.Кобець до Канева і працював у повітовій земській управі. Керував шкільним відділом, дбаючи про вчасне постачання підручників, літератури для понад сто шкільних комплектів із бібліотеками при кожній школі - дитячими й учительськими. На цьому становищі пробув до свого покликання до військової служби, що сталося ранньою весною 1914 року. З тих часів варто згадати один маркантний випадок. Шкільний інспектор Пархоменко (українець-перевертень) видав секретного обіжника про недопущення до шкільних бібліотек українських книжок. О.Кобець виявив цю справу, засудивши її на сторінках київської газети "Рада". За "Радою" осудили Пархоменка й інші українські часописи, які тоді виходили. Зацькований Пархоменко був приневолений зрезингувати зі свого становища і виїхав на Кавказ, де незабаром помер; з журби казали, бо дуже йому дорікали колишні його товариші-українці.

На час праці в Каневі припадає літературний дебют О.Кобця. В київській "Раді" - в числі за 1 січня 1912 року - було надруковане перше його оповідання "Під новий рік", яке критика прийняла незвичайно тепло. Згодом друкувалися його вірші в журналах "Маяк", "Дзвін", "Літературно-науковий вісник". Багато дописував до "Ради" про життя Канева й Канівщини. В 1913 році вийшла перша Кобцева збірка поезій "Ряст". Поезій у збірці 54. Назва цілої збірки взята від назви першої поезії. Всю свою творчість молодий поет-ідеаліст хоче віддати на службу народові для покращання його долі. Про це безпосердньо говориться в поезії "Творчість", перші рядки якої звучать:

Дальшу творчість поета перервала військова служба й перша світова війна. Про цей епізод життя О.Кобця читач довідається із "Записок полоненого". Відновив свою творчість молодий поет у таборі полонених у Фрайштадті. В цьому таборі кипіло повне культурної праці життя. В вир того життя кинувся О.Кобець із усією силою свого молодечого запалу й таланту. Працював у редакції таборового журналу "Розвага", брав участь у таборовому театрі, писав матеріяли для літературних вечорів, дописував до "Вісника Союзу Визволення України". З тих часів походить гарний драматичний етюд "У Тарасову ніч" - ставлений таборовим театром, а згодом і театрами в Україні, між іншим, і театром Садовського в Києві. Багато з написаних у той час віршів було видано окремою збіркою "під небом чужим" у Львові, а пізніше в Києві. В перекладі на російську мову П.Дятлова вийшла в 1917р. збірка поезій О.Кобця під назвою "Пєсні плєнніка", і в його ж перекладі на чеську мову - "Пєсні отрока" (невольника). Один із написаних тоді віршів став пізніше популярною патріотичною піснею серед української молоді, особливо серед пластунів. У цій пісні автор, як не можна краще, виявив свої національно-патріотичні ідеали: