Федор Турченко - Микола Міхновський - Життя і Слово

Виникає запитання: яким документам слід віддавати перевагу? Гімназичним паперам і приписному свідоцтву, які чотири рази називають один день народження — 10 березня 1873 р.? Але цілком можливо, що всі вони (у тому числі й приписне свідоцтво) ґрунтуються на єдиному документі — тому самому «виписі» з метричного свідоцтва, на яке лише посилаються в рішенні про переведення Міхновського до 5 класу, але не наводять його. Якщо це так, то більше довіри викликає копія метричного свідоцтва, де наведена інша дата дня народження — 19 березня 1873 р. Малоймовірно, щоб помилився секретар духовної консисторії — особа, акуратність і точність якої є головними професійними якостями. До того ж у копії свідоцтва про народження дата народження (19 березня) і дата хрещення (20 березня) розходяться лише на один день. Це типове і дуже поширене розходження: засвідчити день народження дитини прагнули якнайшвидше. Дуже важко припустити, щоб дитина священика, яка народилася 10 березня, була цим священиком хрещена аж 20 березня.

Ще один аргумент на користь дати 19 березня 1873 р. як дня народження Миколи Міхновського. Метричне свідоцтво випускалося за проханням Івана Івановича Міхновського, і перш ніж потрапити до Прилуцької гімназії, мало побувати у його руках. Якщо це справді так (а якусь іншу технологію одержання документа уявити важко, адже у свідоцтві вказано щодо Івана Івановича, що воно видане «согласно его прошению»), то малоймовірно, щоб батько не помітив помилку у свідоцтві або щоб передав до гімназії документ, у якому неправильно вказано день народження сина.

Про це свідчать також матеріали Державного архіву м. Києва, де збереглися фонди Київського університету, у якому навчався свого часу М. Міхновський. У томі 5 відомостей про студентів Київського університету зазначається, що Микола Міхновський народився у Турівці Прилуцького повіту Полтавської губернії 19 березня 1873 р. [50] ДАК. — Ф. 16. — Оп. 465. — Спр. 604. — Арк. 337–338.

Усе вищесказане дає підстави стверджувати, що днем народження Миколи Міхновського слід вважати 19 березня 1873 р. За новим стилем — це 31 березня.

Микола у сім'ї Міхновських був пізньою дитиною. Старший брат Володимир у рік його народження був на передостанньому курсі Полтавської духовної семінарії та готувався вийти на самостійний життєвий шлях. Сестра була вже зовсім дорослою і вийшла заміж за Якова Совачева, коли Микола ще був немовлям.

Міхновський належав до людей холеричного типу, і цей його характер став проявлятися ще у ранньому дитинстві. В родині жив переказ, як Микола трирічним хлопцем побачив уперше свого небожа Василя Совачева на хрестинах із золотим хрестиком і запитав, звідки у нього ця прикраса. Одержавши у відповідь, що небіж «знайшов його собі», Микола схопив Василя за чуба і запитав: «А мені чом не знайшов?». Родичі і близькі говорили, що ця фраза досить точно характеризувала вдачу Міхновського — енергійну, імпульсивну до нестримності, волелюбну [51] Уривки до спогадів Г. Совачевої. — С. 21. .

Вплив старшого брата та сестри на формування особистості Миколи Міхновського був обмеженим. Якщо вже говорити про вплив старших у сім'ї, то це, перш за все, вплив батьків, і в першу чергу Івана Івановича Міхновського. Із часом посилився вплив Гаврила, передостанньої у сім'ї дитини, старшого від Миколи на цілих вісім років.

Коли народився Микола, батьку було вже майже 50 років, матері — 44. У такому віці сімейний уклад уже досить усталений, майже консервативний, і все сильніше проявляється схильність до непохитного підтримання сімейних традицій. Крім цього батьки мають більше часу для виховання дітей і роблять це з урахуванням попереднього досвіду і, як їм здається, краще, ніж раніше. Інколи це виливається у сімейний деспотизм, який деформує характер дитини. Але Миколі та його брату Гаврилу пощастило. Батьки виявили педагогічний такт і виховували молодших дітей так, як підказував їм здоровий глузд, народна педагогіка.

У процесі виховання Миколи чи не найважливішу роль відіграли традиції. Його батькам, зважаючи на їхній уже немолодий вік, на пам'ять часто приходили яскраві сторінки минулого, і в їхніх розмовах нерідко з великим пієтетом згадували імена Миколи Маркевича і його знаменитих друзів, з якими Івану Міхновському доводилося спілкуватися. Для малого Миколи це не була занадто абстрактна старовина. Поряд з церквою стояв поміщицький маєток, де колись відбувалося все те, про що говорили старші. Двері цього маєтку весь час були широко відчинені і для Миколиних батьків, і для самого Миколи. У цьому маєтку мешкали Микола Миколайович Маркевич, син видатного історика, і його дружина, Марія Дмитрівна. Були вони, як і свого часу Микола Андрійович Маркевич, не чужими для Міхновських людьми. Традиції тісного спілкування Маркевичів з Міхновськими, започатковані ще у 1840–1850–ті рр., продовжили сім'ї Миколи Миколайовича й Івана Івановича. Стосунки цих сімей були теплими, можна навіть сказати сердечними. Саме тому, мабуть, Микола Миколайович і Марія Дмитрівна Маркевичі погодилися хрестити Миколу Міхновського, а значить — кумуватися з Іваном Івановичем і Олександрою Федорівною Міхновськими [52] ДАЧО. — Ф. 1435. — Оп. 1. — Спр. 832. — Арк. 109. .