Борис Монкевич: Похід Болбочана на Крим

Не маючи морального права залишити свою частину, Болбочан не міг знову не послухатися Уряду. Тому, скликавши старшинське зібрання свого куріня, поінформував їх про ситуацію.

Старшинське зібрання одноголосно ухвалило просити Уряд і самого полковника Болбочана залишитись командиром куріня.

Одначе до призначення нового свого заступника Болбочан мусів залишитися в Житомирі, тимчасово здавши команду Мацюкові.

Курінь вирушив у напрямку м. Бердичева, маючи завданням вибити звідтіля більшовиків і зайняти місто.

Невдовзі по прибутті війська до Коростеня, команда запоріжського загону була попереджена залізничниками, що в напрямку Коростеня з Шепетівки просувається Фінляндський корпус. Частини цього корпусу одержали від більшовицької головної команди в Київі наказ знищити українське військо.

Команда загону рахувалася зі своєю кількістю козаків і відсутністю певних технічних засобів, приймаючи на увагу, що ворог добре заосмотрений у всі засоби оружної боротьби, а також перевищує кількістю людського матеріялу.

Але з цього положення був тільки оден вихід — прийняти бій і за всяку ціну його виграти.

Головні сили ворога йшли з боку Шепетівки на Новоград-Волинський-Ушомир, маючи на увазі відрізати можливість всякого відступу українського війська на лінію Збруча — старих російських позицій.

Команда загону вирішила не допустити ворога близько до місця осередку загону — Коростеня і зустріти його в районі ст. Ушомир. Для цього наказано 1-му куріневі висунутись на лінію ст. Ушомир і затримати ворожий наступ. Таким чином ворог мав бути примушений або відмовитись від заміру захопити Коростень, або повинен був розвернути всі свої сили і тоді в залежности від відповідної ситуації треба було нанести йому рішучий удар.

Зробити це випало на долю 1-го куріня під командою сотника Загродського тому, що він складався з тих людей, які вже, в боях у Київі під Арсеналом і інших місцях уміли доказати свою готовість вмерти за українську ідею і свою особисту відвагу.

До куріня додано, артилерію й ешелон вирушив на зазначену лінію.

Треба додати до цього, що сторожеву охорону з означеного куріня вже давно вислано вперед за залізничний міст.

В разі несподіваного наступу ворожих ешелонів сторожа повинна була висадити місток, бо рельси вже були зірвані.

Ст. Ушомир повідомила слідуючі стації в напрямку Новгорода-Волинського, що жадних потягів вона не приймає. Сторожа, підсилена сотнею Дорошенківців, доносила, що з боку ворога на обрію показався димок і що мабуть це їде ворожий потяг. Зараз-же в напрямку моста вислано наш "соломяний" бронепотяг.

Ворожий потяг став у сфері гарматнього вогню і почав виладовувати людей, які приймали боєвий порядок і невдовзі вирушили вперед уздовж шин залізниці.

Стало ясним, що ворог постановив силою пробитись через ті перешкоди, які ставило йому українське військо.

Задзвеніла команда і гармата з нашого бронепотягу післала першу ґранату, яка впала коло самого ворожого потягу. Результат був додатній, бо стріляли на відкриту ціль.

Димок показався знову і ворожий потяг дав контрапару, відходячи із сфери гарматнього вогню.

В той-же час наші лави розпочали протинаступ.

Ворожі лави зпочатку не звернули уваги на нашу гарматню стрілянину по ешелонові, але коли набої нашої гармати стали лягати на лави, а ще до того вони побачили, що їх потяг утік, почалось в їх рядах замішання. А тут затріщали наші кулемети.

Ворог хвилинку затримався і розпочав відворот, а коли до того всього вихопився наш бронепотяг, став утікати.

На місці залишились забиті нашим гарматнім вогнем.

Щоб унеможливити всяку спробу ворога прорватись, міст висаджено і запалено.

Другий день пройшов спокійно. Ворожі стежі показувались, але на крісовий стріл не наближались.

Натомість наша розвідка доносила, що на слідуючій станції прибули нові ворожі ешелони, які вивантажують артилерію.

І дійсно, коли наша розвідка появилася біля спаленого містка, ворог почав її обстрілювати гарматнім вогнем.

Треба було сподіватись, що ворог готується до наступу і в першу чергу схоче опанувати спалений місток, щоб його направити і пересунути свої ешелони до Коростеня.

Третя ніч принесла несподіванку для нас. Упав великий сніг і настав мороз. Застави, які були ей сунуті на 3–4 верстві за стацію, залишивши сторожі, поховалися до хат.

В цей час ворог розпочав нічний наступ. Коли наша сторожа спостерегла вже близько ворожі лави, почала стрілянину. Кулемет, який був ще з вечера пристріляний до певних цілей, відмовився стріляти, бо від морозу олія загусла на мазь.