Борис Монкевич - Похід Болбочана на Крим

Вирушили з Гнатівіки на Житомир, а звідтіля на Коростень [1] Гл. Схема "А" . На курінь дістали по кілька фірманок.

Ситуація на заході України була слідуюча: бувша VII дієва армія, виключно більшовицька, що наступала з фронту вкупі з 2-гим гвардійським корпусом, забравши Проскурів, Жмеринку та Козятин; довідавшись про те, що Київ забрали більшовики, вона повернула до Бердичева, який і захопила 1 лютого. Наміром її було йти до Житомиру, щоб захопити Центральну Раду й останки українського війська, але Рада виїхала до Володимира-Волинського, а війська перейшли в Коростень, і збиті з панталику більшовики занехали переслідування.

В Коростені знаходилися великі склади військового майна. Тут закінчено формування цілого загону.

Умови розташовання в м. Коростені були погані. Населення більш співчувало більшовикам, тому військ не можна було розташувати в місті і по селах. Жили з початку в холодних вагонах, а потім у бараках.

Тимчасом з австрійського фронту повертали до дому частини бувшої російської армії. Всі вони були здеморалізовані, несли з собою демагогічні більшовицькі гасла і були вороже настроєні проти національної державної української ідеї.

Декілька ешелонів цього війська, скупчившись на ст. Сарни, пробувало пробитись через ст. Коростень, але це їм не вдалося. Наприкінці постою в Коростені 2 Запоріжський курінь був післаний на Сарни, де обеззброїв усі ці ешелони. Найбільш упертий бій видержав курінь з частинами збольшовиченої 2-гої Фінляндської дивізії. Нарешті вона вся була забрана в полон, обеззброєна, посажена в вагони, замкнена ззовні й відправлена на північ. В Сарнах залишено залогу.

Дня 5 лютого, після зайняття Сарн, Болбочан одержав наказ заняти Житомир і одночасно одержав призначення на посаду Губерніального команданта Волині. Житомир був занятий боєм з 11 лютого. Військо розташувалося на відпочинок, увесь час тримаючись на поготівлі, бо в Житомирі тоді стояв чехословацький корпус. Чехословаки вороже дивились на українське військо й український рух уважали за німецьку інтриґу. Чехословаків було багато і тому треба було бути готовими, тим більше, що між Чехами і більшовиками йшли пертрактації за пропуск чехословацьких полків через Московщину до Архангельська, або на Далекий Схід до Владивостоку.

Тимчасом Губерніальний комендант зорганізував самоохорону міста; почалася майже нормальна праця в інституціях. Непевний елемент унешкодливлювався. Крім того Губ. командант оголосив у Житомирі мобілізацію старшин і підстаршин, як потрібного в той час елементу. Це розпорядження викликало сильне незадоволення Уряду, який не хотів створювати в демократичній Республиці регулярної армії, а тим більш мобілізації, елементу контрреволюційного. Мобілізація всеж таки відбулася.

Прийняті були розділені на дві Групи. Першу призначено для охорони міста і повіту. Другу розділено між частинами Запоріжського загону, по бажанню самих мобілізованих.

Ще раніш секретар військових справ Петлюра скасував усі відзнаки й ранги з армії. Полковник же Болбочан зпочатку завів відзнаки для старшин і козаків у свойому куріні, а потім намовив до цього і генерала Прісовського. Старшини на посадах носили на лівому рукаві перевязь з блакитної широкої стрічки з золотим ґальоном посередині. Старшини не на посадах і козаки носили жовто-блакитну перевязь.

Золотий ґальон по посаді мав ту чи иншу форму.

З часу перебування Болбочана в Житомирі як ґуберніяльного команданта починає рости його популярність як серед війська, так і серед населення. Це був перший командант від початку революції, котрий замість мітінґів, які збирали його попередники, почав твердою рукою і ділом, а не словом, творити лад і спокійне життя.

Популярність полковника Болбочана занепокоїла Вищу Владу. Деякі, як я згадував вище, розпорядки не входили в програми с.-р. і с-д. Але в кого сила, в того право. Болбочан мав 1000 людий під командою і робив не по теорії партій, а так, як говорили йому розум і досвід.

Військове Міністерство прислало наказ Болбочанові здати курінь (тоді це був вже окремий курінь, який мав свою артилерію і кінноту) прапорщикові Мацюкові, який мав виступити на Бердичів, а самому залишитися губерніальним командантом.

Мацюк був чоловіком партійним, отже йому вірила влада, яка в таких випадках на військові здібності менше звертала уваги.