Федір Пігідо - Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

Так, назагал, жила підсовєтська інтеліґенція середнього та вищесереднього ранґу. [24]

Я трохи ухилився від теми, за що ласкаво прошу читача пробачити: зробив це я цілком свідомо, бо вважав за потрібне бодай коротко висвітлити «заможне, щасливе» життя під сонцем «найдемократичнішої сталінської конституції».

Раніш, ніж перейти до подій, які відбувались безпосередньо перед початком війни, я нагадаю лише кілька загальновідомих фактів та дат.

Відомо, що 23 серпня 1939 року Молотов і Рібентроп підписали в Москві пакт про ненапад між гітлерівською Німеччиною та Союзом Совєтських Соціялістичних Республік .

Також відомо, що 1 вересня того ж 1939 року, себто за тиждень після підписання того пакту, Німеччина, чи, власне, керовані Гітлером, німецькі армії перші напали на Польщу.

Відомо ще, що крім тої частини умови, яку було опубліковано, так би мовити, до загального відома, Молотовим і Рібентропом тоді ж таки було підписано ще таємну угоду про взаємодопомогу та розподіл польських теренів між цими двома — гідними один одного — партнерами. [25]В перекладі на звичайну мову: Гітлер вважав, що за відносно невелику плату (приблизно одна десята частина Польщі з населенням десь коло чотирьох мільйонів) куплено згоду Кремля — не перешкоджати аґресії Гітлера в Західній Европі — та ще й до того обіцянку допомогти йому в тій його чорній роботі шляхом постачання воєнних матеріялів та харчових засобів, без яких Гітлерові було тяжко зважитись починати велику війну. Кремль же, з свого боку, в особі Сталіна і його «слухняних ребят», задоволено потирав руки, що, зрештою, після довготривалих зусиль удалось таки спровокувати ненависні буржуазні країни до удару. Кожний із партнерів, звичайно, не довіряв один одному і кожний із них вважав, що саме він зробив блискучу операцію.

Після одержання повідомлення про напад Гітлера на Польщу в Москві виступив по радіо Молотов [26]із неприхованою зловтішністю, цинічно сказав, що от, мовляв, і почалась бійка між буржуазними країнами, почалось взаємне кровопускання, ну… а ми, подивимось тепер, як поведеться тим панам, як то вони, ті буржуї, покажуть себе…

На виконання отієї таємної угоди совєтські армії 17 вересня 1939 року вдерлися через незахищені в той час східні кордони в Польщу, чи, як то було тоді сформульовано Кремлем, «простягли руку братньої допомоги західнім братам–українцям та білорусам».

Нарешті, відомо, що в 1939 і особливо в 1940 роках величезні транспорти нафти, бензини, збіжжя, м'яса та іншого — безконечним струмом лилися з СССР до Німеччини. [27]

Про хід поставок Німеччині я весь час мав можливість дізнаватись від моїх знайомих, що працювали в цій ділянці, зокрема від інженера М., якого було покликано до війська під час так званої Фінляндської війни і якого було залишено при війську, де він працював як військовий командант одного з залізничних вузлів на так званій Києво–Ковельській залізниці, що нею переважно йшли транспорти до Німеччини. Одверто зменшити постачання, очевидно, не наважувались — адже всюди були німецькі приймальні комісії, і тому це мало форму саботажу. Інженер М. розповідав мені про те, в який спосіб вони «уповільнювали» проходження транспортів до Німеччини. То «перешкоджала» перевантаженість залізничних шляхів і станцій, то «бракувало» паротягів, то щось «псувалося», то «несподівано» виявлялося, що в проходячому транспорті вагон ч. 1000 чи 1001 зіпсований чи що інше. Транспорт ставили на запасні колії, перевантажували з одного вагона до другого і т. д., і транспорт, таким чином, простоював якийсь тиждень.

— Пускаємо в хід усю свою винахідливість, щоб якось затримати транспорти, — казав мені, сміючись, М., — маємо бо суворий таємний наказ: за всяку ціну затримувати проходження вантажу до Німеччини. [28]

Такий же саботаж запроваджено було й на Дарницькій (біля Києва) «м'ясохладобойні», як розповідав мені мій сусід, жид, що там працював: то «псувались» машини, то не подавалось електроструму, то гурти скоту десь «затримувались» в дорозі і т. і.

Уже влітку 1940 р. почалась, як і все там починається раптово й з натиском, «підготовка мас», але на цей раз методи цієї підготовки були цілком відмінні. Треба, очевидно, було приховати ці гарячкові приготування від сьогоднішнього друга — Німеччини. Тому за відносно спокійним тоном газет, які намагались засвідчити свої щирі почуття та симпатії до Німеччини, було утворено нові форми масової «обробки» народу. Почалась «кампанія» так званих «доповідів про міжнародній стан». В кожній установі, підприємстві, фабриці, навіть по житлокоопах, згідно з «бажанням трудящих», щомісяця, а далі все частіше та частіше влаштовуються «на приватне запрошення» колективу робітників, доповіді «о международном положении». Доповідачі одержували відносно добру винагороду за рахунок профспілки, а іноді й установи. Доповідачів цих надсилав спеціяльно утворений для того інститут відповідальних доповідачів при ЦК партії. [29]