Юрко Тютюнник: Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини

«З глибини залу, від вхідних дверей, попрямував до трибуни якийсь не відомий мені чоловік невисокий не зріст, але кремезний, з широкими плечима й чіткою, військової муштри ходою. Його чисто виголене підборіддя було майже квадратове, на лоба спадав русявий чубчик, сірі глибокі очі поглядали якимсь холодним сталевим блиском — пильно й пронизливо.

— Хто це? Хто це? — питали всі один в одного: ніхто цієї людини не знав.

— Ваше прізвище? — поцікавився й голова, коли оратор став на трибуні.

— Мене звуть Юрко Тютюнник.

— Що за ідіотські жарти! — гукнув хтось із першого ряду.

— Ніяких жартів, — відказав чоловік на трибуні, — я той самий Тютюнник, про якого ви й подумали. Отаман Юрко Тютюнник.

У залі враз запанувала тиша. (…)

— Тут розійшлися думки з приводу визначення ідейного сенсу роману: частина промовців вважає, що автор картає, ганьбить та засуджує націоналістів, інші навпаки — доводять, що автор націоналістів ідеалізує, ошляхетнює, отже, й наче виправдовує. Можливо, аудиторії буде цікаво почути й мою думку? Вважаю себе дещо компетентним у цьому питанні (…) Я був не тільки лідером націоналізму, а й командиром армії націоналістів та керівником націоналістичного підпілля. Отже маю певний досвід у цій справі. (…). Заявляю, коли б отакою, як описано в романі, виявилася у своїй підпільній діяльності лоївка націоналістів, яких я посилав у підпілля на Україну (…), то я б наказав тих нікчем розстріляти.

I пішов із трибуни геть. Натовп у проході розступився перед ним, сотні очей зорили йому вслід, у залі була абсолютна тиша».

Епізод цей вельми промовистий — з непересічною особистістю був змушений рахуватися і ворог. Большевики надто добре знали як уперше розкрився міліарний талант колишнього садівника й бджоляра, колишнього царського поручика під час організації повстання на Звенигородщині проти гетьмана Скоропадського.

Ось як описує цей період у своїх спогадах І. Капуловський (Летопись революции. — 1923. - № 4. — С. 95–99): «В первых числах февраля 1918 года власть в Звенигородском уезде была в руках Ревкома под председательством т. Каца. На 11 февраля был создан уездный Съезд для выборов Исполкома. В то же время нелегально прибыли в уезд видные деятели, члены Центральной Рады, разных толков. Между ними находились Скоропадский Павел со своей свитой с Полтавцем во главе, бывший Командвойск КВО в 1917 году. Шинкар, — человек левоэсерского толка (украинского). Члены Центральной Рады Демерлий, Тютюнник Юрий и др. Все названные лица и другие, прибывшие с ними, жили нелегально и не успели еще соеринтироваться на месте.

II февраля, в день Съезда, созванного Уездревкомом, организация «вільного козацтва» с атаманами своими во главе, под видом ярмарочного дня, съехалась в город, спрятав оружие в повозках.

Когда Съезд был открыт, на базаре из торговцев вдруг образовался отряд «вільного козацтва», который разоружил отряд красной гвардии, окружил съезд и арестовал пытавшегося убежать предревкома Каца. Весь день обошелся без пролития крови и тов. Кац был посажен в тюрьму. (…).

Очутившись перед фактом безвластия в уезде, Шинкар, Тютюнник, Демерлий и еще некоторые лица созвали совещание, на котором было решено приступить «к работе». Решили пригласить Скоропадского и взять у него деньги, выданные ему Центральной Радой на организацию «вільного козацтва», которые и пустить на организацию боевых единиц. Уже тогда было известно о наступлении немцев для оккупации Украины, почему решено было организовать партизанские отряды для борьбы с немцами в будущем.

У Скоропадского деньги были взяты и ему было предложено под страхом смерти убраться из Звенигородского уезда (Скоропадский был главный атаман «вільного козацтва» на Украине, почему и имел влияние на атаманов «вільного козацтва»), что он и сделал на второй же день.

Юрию Тютюннику предложено было взять всю полноту власти в уезде, удалив от власти «атаманов вільного козацтва» — Грызло и др. Были разосланы агитаторы среди «вільного козацтва» для агитации о выборе Тютюнника атаманом уезда.

К вечеру 11 февраля Тютюнник явился в массы и назвал себя атаманом

Таким образом, началась борьба между старым атаманом Грызло и самозваным Тютюнником. Грызло был сторонник Скоропадского. Но Тютюнник, как более спокойной и твердой воли, скоро выгнал Грызло совсем из города, объявив его вне закона, благодаря чему Грызло вынужден был скрыться. (…) Числа 14 февраля я встретился с Юрием Тютюнником, который детально ознакомил меня с делом, т. е. положением в уезде и даже всей Украины.