Павло Грицак - Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

Декілька днів пізніше вже почали виїздити перші частини дивізії на фронт. Надійшла довгоочікувана хвилина, хоч не всі з нас, а радше, мало хто, з вірою гляділи в будуче. Нарешті, по довгому, рішуче задовгому, очікуванні, ми мали стати проти ворога. Та яка велика різниця була між весною 1943 і літом 1944 рр.! Віра в німецьку військову потугу, захитана Сталінградом, щезла остаточно. Десант альянтів на Заході ставив ясно перед очі всю скомплікованість нашого положення. Вже тоді створилися підстави під такий розвій ситуації, який наступив весною 1945: українська дивізія між совєтським молотом і альянтським ковадлом. Дивізія, хоч ніби і добре вишколена, добре озброєна, йшла на фронт без внутрішньої спаяности, без твердого, національно настроєного проводу, без свідомости, за що має боротися. Бо хоч полк. Бізанц кричав на вічах у Нойгамері: «Йдіть, бийтеся й не питайте, за що, як не питали ми в 1918 році», було очевидним, що з таким гаслом можна було звертатися до українців хиба ще в 1941 р.

Дивізія несла на фронт безмір доброї волі допомогти нещасній вужчій батьківщині, що застигла в смертельній небезпеці. Та не несла реальних можливостей до цього, бо що ж значила одна-єдина дивізія, що була перейнята волею боронити галицький край, проти цілого большевицького фронту, що був рішений цей край окупувати. Це є факт, що, в духовій площині, проти большевиків стояли в Галичині лиш УПА і наша дивізія. Тому не дивно, що в останній відозві до добровольців, сот. Паліїв, що дотепер поборював взагалі УПА, як концепцію збройної боротьби, таки заявив: «Коли ми стоятимемо на фронті, УПА буде хоронити наші боки й тил».

Справді, коли ми їхали через Галичину, привітання населення було хоча щире і спонтанне, однак не мало характеру ентузіязму, а лише співчуття. Дивізія і край розумілися добре.

І їхали ми не в Долинщину, а під Броди.

На 1 липня 1944 р. дивізія, в силі около 14 000 люда харчового стану, в цілості опинилася на фронті. Були це наступні частини:

1. Штаб 14 Галицької СС ґренадирської дивізії,

2. 29 Полк Піхоти (2 курені),

3. 30 Полк Піхоти (2, курені),

4. 31 Полк Піхоти (2 курені),

5. 14 Курінь Фюзилєрів,

6. 14 Полк Артилерії,

7. 14 Дивізіон Зенітної Артилерії,

8. 14 Сотня Протипанцерної Артилерії,

9. 14 Дивізіон Зв'язку,

10. 14 Курінь Саперів,

11. 14 Санітарний Дивізіон,

12. 14 Господарський Курінь,

13. 14 Запасний Курінь («Фельдерзацбатальйон»),

14. Дивізійний Загін Постачання.

Полки піхоти двобатальйонного складу, з сотнею піхотної й сотнею протипанцерної артилерії; арт. полк. з батеріями легких і тяжких полевих гавбиць. Наш дивізіон зенітної артилерії з батеріями — легкою (12 гармат, 2 цм.), середньою (8 гармат, 3,7 цм.), і важкою (4 гармати, 8,8 цм.); 14 сотня протипанцерної артилерії, що у противенстві до інших сотень тієї ж артилерії, які були приділені до піших полків, стояла до окремої диспозиції штабу дивізії. Дивізіон зв'язку з радіовою і телефонічною сотнями. Полевий запасний курінь в склад дивізії не входив і стояв увесь час у Краснім.

Загальна ситуація на фронті представлялася тоді наступно: 3 головні напрями совєтського наступу на Европу йшли саме через Західню Україну. Це були шляхи Вінниця, Тернопіль, Золочів; Київ, Рівне, Львів і Овруч, Ковель, Люблін. Кожної з них боронив і німецький корпус піхоти, в Золочеві, Бродах і Ковлі. 13 корпус, до якого включено й нашу дивізію, мав саме боронити доступу до Львова, опираючись на розбудовані до степеня полевої фортеці Броди, цю ключеву позицію означило німецьке командування, як «дер фесте пляц Броди». [45] [45] Тверде Місце Броди.

Лінія позицій 13 корпусу, скріплена цілою системою полевих укріплень, що ще находилися у розбудові, звалась «Прінц Ойґен штелюнґ». Мобілізоване цивільне населення брало активну участь у фортифікаційних роботах. На 13 корпус складалися 2 німецькі піші дивізії та одна так зв. охоронна дивізія (призначена первісно до окупаційних цілей). Щодо персонального складу, то на ці 3 дивізії складалися передовсім старші річники резерви озброєння, — як у нормальних піших дивізій цього часу; окрім корпусної артилерії ніякої іншої важкої зброї не було. Ще як ми їхали на фронт, на відтинку між Львовом і Ожидовом, ми зустріли не менше, як 13 ешельонів з частинами, які їхали на захід, як казали, до Франції. До нас ставилися оті «союзники» злорадно, мовляв, попробуйте самі, як це смакує. Та важніше було, що з ними від'їздили рештки панцерної та важкої зброї, якої на східньому фронті від весняних ударів, нанесених совєтськими військами і так було дуже мало.