Павло Грицак - Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

Тимчасом вишкільний процес великих бойових одиниць ішов дальше. В усіх полках, майже всіх куренях (здається, за вийнятком одного) і дівізіонах артилерії полку (за вийнятком яким командував «гаштуф» Палієнко), командувачами були німці. Українці-старшини в ліпшому разі зійшли до ролі сотенних. Високовартісні старшини, як напр., Палієнко, полковник у трьох арміях, мав степень сотника, як теж пполк. Барвінський, кол. командант Модліна, і ряд других. Був слідний нахил до продукування небоєздатних старшин вищого степеня, а рівночасно — відсувати від вищих становищ вартісний український елемент.

Чотові й ройові, з правила, не дивлячись на рід зброї, назагал, були українці, молоді, здебільша, гайделяґрівці. Їх вартість та бойова підготовка були добрі, в найгіршому разі — не гірші середніх. Інакше зате було в дивізіоні зв'язку, де більшість українського персоналу не знала саме тут так важної німецької мови, а всюди на ключевих позиціях були німці. Це все в наслідок німецької політики, що змагала до обсади всіх відповідальних постів німцями. Наприкінці березня приїхали поліційні полки з «айнзацу». Це, що вони оповідали, доказувало, що щось не в порядку в галицькій дивізії. Але загал був тут безрадний, а міродайні панове або цього не знали, або не хотіли знати.

Піхота ходила пильно в «гелєнду», [40] [40] Терен. на стріляння і вправи. Артилерія і «фляк» не пасли задніх. Щораз частіше відбувалися тактичні вправи більшого розміру. Серед ділового настрою минув Великдень і Гітлерові уродини. Перше свято позначилось святочною стріляниною, мимо заборони посідати набої, друге — авансами в цілій дивізії та відповідним організованим гуком.

Зачали ходити чутки про близьку інспекцію Гімлера. Покищо, у нас відбулася інспекція шефа відділу протилетунської артилерії з Ф-гавптамту, штандартенфюрера Ґутберлєта. Він від'їхав вдоволений поставою нашого дивізіону, а в дальшій кореспонденції він не раз підчеркав це своє наставлення до нас і нашого командира, з яким вони були давно знайомі.

Взагалі «фляк» вибився зчасом на найбільш здисципліновану, найкраще вишколену та проваджену частину дивізії. В чорних комбінезонах, при гарматах різних калібрів, наші гармаші виглядали дійсно беззакидно, хоч від часу приїзду до Нойгамеру ми прийняли до 500 рекрутів, дуже різної вартости. Взагалі всі артилерійські частини дивізії мали добру марку.

Інспекція самим Гімлером випала в початках травня. Відбулися дивізійні маневри, з участю всіх частин дивізії та полевим гострим стрілянням, які випали, на думку начальства, доволі добре; в кожному разі, сам Гімлер мав бути дуже вдоволений. Це вдоволення він висловив на зібранні старшин дивізії, де, між іншим, сказав, що одиноким критерієм, яким руководяться при обсаджуванні офіцерських становищ є: чи зуміє даний офіцер осягнути максимум успіху при якнайменшому проливі крови (мабуть у зв'язку з переведеною перед тим «чисткою», наслідком якої багато українських офіцерів перенесено, а ще більше звільнено), а не його національність. Практика, назагал, вказувала на щось інше. Важним було теж дуже гостре дементі поголосок про плекання якоїсь «галицької нації», про що нишком шушукали в дивізії. Видимим знаком цього Гімлерового вдоволення було це, що він власноручно авансував сот. Палієнка на майора (він коротко перед тим закінчив блискуче курс для командирів арт. дивізіонів у Амстердамі), рівнож ранґу майора дістав сот. Кюстер, що було доказом признання для цілого «фляку». Та цього захоплення, чи бодай вдоволення, Гімлера нашою дивізією не ділили інші німецькі дивізійні офіцери. Вони, бувши на місці, маючи вгляд у внутрішньоорганізаційні справи, але нерозуміючи об'єктивних причин, які веліли нашому стрілецтву вести себе так, чи інакше, в тій, чи іншій ситуації, не знаючи духа народу, серед представників якого ненадійно найшлися, та, зрештою, не маючи найменшої охоти його пізнати, — бачили тільки, що в дивізії під матеріяльно-формальним оглядом багато дечого не в порядку. Ці люди не розуміли, що може й ми маємо якісь національні аспірації чи політичні стремління. Що корені лиха, якого так багато було в дивізії, лежать у засновках морально-психологічного характеру, їм мабуть, і на думку не прийшло. Для них ми були лиш німецькими вояками, і дивилися вони на нас лише з точки погляду інтересів Райху. А цю точку коротко і ясно зформулював згаданий вище німецький підстаршина, — її зміст в одному слові — «каноненфутер». [41] [41] Гарматне м'ясо.