Олександр Вишнівський - Трагедія 3-ої дивізії армії УНР

— Павтекалі? Ха-ха-ха! В от так офіцери! Повтекалі! — Видно було, що це «повтекалі» привернуло йому гумор.

— Єслі я обнаружу, что между вамі єсть хотя би адін только офіццер, каждий десятий із вас будет разстрелян. Понялі?

Старшини наші були серед полонених, а між ними й сот. С. Довгаль. Нікого із старшин наші козаки не зрадили. Вночі 25-го грудня, коли «ґаспада офіцери» гучно святкували «перемогу» над безборонним ворогом в с. Ситківці, в хаті місцевого священика, Довгаль, хоч і мав уже початок тифу, утік із полону, разом із сотн. С. Іващенком і кількома іншими полоненими. Пізніше надійшла сумна вістка, що хворі 3-ої дивізії, яких захопили денікінці, були кинуті на шляху, підчас їхнього дальшого відступу, й усі повмирали.

Під вечір 25-го грудня — пам'ятний день трагедії — до штабу 3-ої дивізії долучились кінні сотні Шульги й Любимця, а також ті старшини й козаки, що врятувались тому, що були на конях. Згодом, за допомогою інформацій селян, до штабу почали зголошуватися й ті, що їм пощастило втекти пізніше. Були це лише окремі одиниці. Полк. Трутенко ввесь час пригноблено мовчав. Але після того, як один старшина з тих, що втекли з полону, оповів, що бачив «дружину» Комдива, як вона в тій білій шапці, що за неї так дорого заплатила 3-тя дивізія, їхала з радісною усмішкою в екіпажі, поруч князя Ґоліцина, наш геройський Комдив почав гірко невтішно ридати…

Один старшина, який довідався від тих, що втекли з полону, що «біла шапочка» не була жінкою полк. Трутенка, гірко зауважив: «Усі гадають, що наш Комдив так побивається за тими, що їх порубали й постріляли, але в дійсності він засумував тільки після того, як довідався, що «біла шапочка» їхала усміхнена, поруч Ґоліцина»…

Обставини, в яких відбулася трагедія 3-ої дивізії, залишились не вияснені. Причиною цього була незрозуміла нерішучість командарма М. Омеляновича-Павленка. Він не тільки не притягнув до відповідальносте Трутенка, що злочинно занапастив довірену йому дивізію, але навіть відмовився зарядити слідство, хоч це було його обов'язком.

Умотивування відмови тим, що «всього не передбачиш і не вгадаєш» і що «становище» полк. Трутенка «було тяжке», мало б рацію лише тоді, коли б воно було застосоване до всієї армії УНР підчас її перебування в Зимовому Поході: тоді дійсно цій армії прийшлося діяти весь час у тяжких обставинах. Інше було положення 3-ої дивізії в днях 24 і 25 грудня 1919 р. Командарм особисто попередив полк. Трутенка про наближення денікінців і наказав негайно вирушити, щоб уникнути схрещення шляхів. Отже, на тій підставі «передбачати» і «вгадувати» було дуже легко, крім того, Комдиву не прийшлося навіть обтяжувати себе такою «тяжкою» працею: за нього зробив це полк. Крат. Про наслідки свого передбачення й вгадування Крат поінфомував Трутенка: конечність вимаршу о год 6-ій ранку, 25-го грудня. Трутенко погодився, але не вирушив. 25-го грудня становище полк. Трутенка, якщо мати на увазі добро дивізії, було зовсім не тяжке: дивізійна колона була готова до вимаршу в призначеній годині і йому залишалося лише стати в цій годині на чолі колони й дати наказ вимаршу. Ось так легко було оминути трагедію… Але, якщо становище Трутенка й було тяжке, то під зовсім іншим оглядом. Він мав до вирішення щось, що було для нього, і то виключно для нього, тяжкою «проблемою»: чекати з вимаршем, поки біла шапка не буде викінчена, чи вирушити згідно з наказом Командарма? Само собою, Командарм не це мав на увазі.

Отже, умотивування Командарма властиво було не умотивуванням відмови слідства, а радше затушовуванням трагічної події. Виникає питання: чому? Відповіді на це питання бракує, це якась загадковість. Не так давно я довідався, що М. Омельянович-Павленко і В. Трутенко були одночасно, підчас їхньої служби в російській царській армії, в так зв. Стрілковій Школі, закінчення якої давало право капітанам на підвищення до ранги підполковника в мирний час. Можливо, тут і треба шукати розгадки.

Д-р Шляхтиченко порівнює справу Трутенка з справою К-ра 16-го пішого Загону, Миколи Шаповала: мовляв, не вважаючи на невдале керування Загоном підчас наступу на Кам'янець-Подільський 1919 року, Шаповала не тільки не притягнуто до судової відповідальносте, але ще й пізніше підвищено в генерали. Таке порівняння зовсім не до речі. Провина Трутенка несумірно більша від провини Шаповала. Як відбувався наступ 16-го Загону на Кам'янець-Подільський, в кінці травня 1919 р., під командою отамана Миколи Шаповала, і які були наслідки цього наступу, я добре знаю, бо ж особисто брав участь у цьому наступі, на чолі 1-го полку Синьої дивізії, що тоді входив до складу 16-го Загону і був ініціятором «бунту» проти Шаповала. Отже: провиною полк. Трутенка є каригідне знехтування наказу Командарма й, як наслідок цього, знищення цілої довіреної йому дивізії, за що він повинен би був відповідати перед судом, а провиною Шаповала — невдалий наступ і, як наслідок цього — відступ і болючі втрати. Командири частин Загону вважали, що відповідною карою для Шаповала було звільнення його зі становища К-ра Загону. На їх думку, до судової відповідальности підстав не було.