Олександр Вишнівський: Трагедія 3-ої дивізії армії УНР

Після спростування Крата виступив д-р М. Шляхтиченко у «Свободі» чч. 58 та 159 і 29-го березня ц. р. в статті «Пам'яти ген. Валентина Трутенка». В першій половині своєї статті автор, що абсолютно не знає обставин, в яких відбулася катастрофа 3-ої дивізії, пише: «Прочитавши завваги генерала Крата „Про полковника В. Трутенка й Зимовий Похід", набув враження, що пан генерал Крат пам'ять покійного Трутенка кривдить». При цій нагоді, д-р Шляхтиченко виправляє, як він делікатно це окреслює, «деякі неточності» в біографічних даних полк. Трутенка, що їх подав у свойому дописі анонімний автор, і згадує часи своєї молодости (1916 р.), коли він уперше пізнав полк. Трутенка, тоді сотника й командира першої «роти школи підготови офіцерів государственного ополченія».

У другій половині статті, він намагається «кривду з набутого враження» направити. Закид «кривди» є голословний і автор не має чим закид свій конкретно підперти, а пише просто з симпатії до того сотника Трутенка, знайомство з яким є сполучене з минулою його молодістю. Він ставить питання, на яке не дає відповіді, і висловлює сумнів, не мавши можливости довести його рацію, й ці запитання та висловлені сумніви, робить підставою для оборони «покривдженого» Трутенка.

Шляхтиченко пише:

«А в мене постає питання: чи не має тут спроби звалити вину з «хворої голови та на здорову?»

І далі:

«Але маю великий сумнів, чи штаб 3-ої дивізії напередодні трагедії знав, що робиться в Тетієві, і чи він про це поінформував начальника дивізії, який був новою, неознайомленою з відносинами в дивізії людиною?»

Пан Шляхтиченко висловлює свій сумнів, але не пояснює, чому саме він цей сумнів має, хоч тут підстав до сумніву нема.

Висловивши здогад, що в дивізії були начальник штабу, начальник розвідки і зв'язку (що за надзвичайна «здогадливість»!), д-р Шляхтиченко з патосом запитує:

«Де вони були і що робили, щоб не сталося тієї сумної події?» Коли б автор статті, перед тим, як поставити таке питання, ствердив був, що всі «начальники» в штабі дивізії були десь зникли на той час, то це його запитання мало б сенс, але тому, що він не може ствердити те, чого не було, то таке його запитання є чиста демагогія. Виглядає, що інтенцією д-ра Шляхтиченка було підсунути читачам думку, що він таки знає, де в цій справі «собаку закопано». Було, мовляв, там «забагато полковників», що нічого не робили й тому завинили, а всю вину звалили на того бідного Трутенка, що між ними був «новий і чужий». Виразами: «новий, чужий, неознайомлений з відносинами в дивізії», на адресу полк. Трутенка, Шляхтиченко мимохіть зрадив, що він не високої думки про Трутенка в ролі командира дивізії. Кожний новий К-ир дивізії мусить з обов'язку запізнатися з усіми справами частини й бути в курсі подій. Він командує дивізією, а штаб дивізії йому підлягає й виконує його накази. Якщо новий К-ир дивізії, в цьому випадку Трутенко, на протязі 19-ти днів командування дивізією, все ще був «людиною новою й неознайомленою», як це припускає Шляхтиченко, то це лише може свідчити про те, що командування дивізією було Трутенкові не під силу.

При добрій волі й об'єктивному підході до справи трагедії 3-ої дивизії, п. Шляхтиченко, перед тим як публікувати свої здогади, міг би довідатись, бодай від того самого пполк. С. Довгаля, який, як він пише в своїй статті, був «впхнув» його до Персональної Управи Військового Міністерства, що про наближення денікінців звав не тільки штаб дивізії, але й її К-ир, полк. Трутенко, з наказу Командарма; що всі міри охорони були узгляднені, та що дивізія чекала в колоні на шляху, готова до вимаршу, на прибуття полк. Трутенка, або його наказу вирушити, на морозі й вітрі, цілих шість годин… Але якби п. Шляхтиченко до того ще довідався був, чому саме К-ир дивізії не дав був наказу вимаршу в призначеній годині — 6-ої ранку, — то напевно не було б усіх тих демагогічних запитів і сумнівів, що їх є повно в його статті.

У свойому прагненні «вибілити» за всяку ціну полк. Трутенка, д-р Шляхтиченко заходить, аж так далеко, що просто заперечує факт, що полк. Трутенко був командиром 3-ої дивізії, бо йому це «з дотичних документів не видно»… Він забув уже, що перед тим сам писав: « начальник дивізії, полк. Трутенко,був у дивізії новою людиною» (підкреслення наше). Із «Зимового Походу» Командира Омеляновича-Павленка і пполк. Допенка п. Шляхтиченко міг довідатись, що полк. Трутенка усунуто з посади Командира дивізії. Отже, не когось іншого, а тільки Трутенка. Зрештою, не можна ж доходити аж до такого абсурдного висновку (а це так у п. Шляхтиченка виглядає), що командири полків 3-ої дивізії, що ними були в той час полк. М. Крат і я, не знали, хто саме був їхнім командиром дивізії підчас Зимового Походу…